Едмунд Гусерль - Досвід і судження. Дослідження генеалогії логіки

Звичайно, при цьому відбувається певне подвоєння в загальному вмісті сенсу сприйняття: як очікуване нове й «інше» перекриває і робить незначущим протенційно накреслений у попередній низці сприйняттів сенс «червоний і круглої форми», так відповідне відбувається й у зворотному напрямку в усій попередній низці. Тобто сенс сприйняття змінюється не просто на актуально новому відрізку сприйняття; ноематична зміна випромінює назад у формі зворотного закреслення в ретенційну сферу і змінює її сенсоутворення, які походять із попередніх фаз сприйняття. Попередня апперцепція консеквентного перебігу «червоного і рівномірно круглого» implicite «перетлумачується» в «зелене й вигнуте з одного боку». Суттєвим є те, що якщо ми в експліцитному пригадуванні унаочнимо ретенційні запаси, тобто ще свіжо усвідомлену, але вже цілком темну низку явищ, ми через пригадування знайдемо в усіх її горизонтах не лише старий начерк у старих структурах очікування і здійснення, як вони тоді первинно були вмотивовані, а й накладений на все це відповідно змінений начерк, який тепер указує на «зелене і вигнуте»; і це у такий спосіб, який характеризує неузгоджені з ним моменти старого начерку як незначущі. Проте, оскільки ці смислові моменти є лише моментами єдиного й організованого у чіткій єдності сенсу, повний сенс низки явищ модально змінюється і водночас подвоюється. Адже старий сенс все ще усвідомлюється, хоча новий і перекриває його і закреслює відповідні моменти.

Так можна описати первинний феномен неґації, позбавлення значущості або «скасування» «інакшого». Те, що було проаналізовано на прикладі зовнішнього сприйняття, в аналогічний спосіб стосується кожної (позиційної) свідомості, яка в уявленні покладає предмети, і її предметностей. Таким чином, неґація є не лише справою предикативного судження, натомість, у своєму прообразі вона постає вже в допредикативній сфері рецептивного досвіду. Хоч би про який вид предметностей ішлося, для неґації завжди залишається суттєвим накладання нового сенсу на вже конституйований із його придушенням; і корелятивно в ноетичному напрямку утворення другого схоплення, яке не реалізується поруч із старим, придушеним, а накладається на нього і сперечається з ним. Сперечається віра з вірою, віра в один сенсовий зміст і модус споглядання з вірою в інший сенсовий зміст у його модусі споглядання.

У нашому прикладі суперечка полягає у своєрідному «скасуванні» антиципаційної інтенції (очікування) новою імпресією, для якого розчарування є просто іншим виразом; причому це скасування відбувається після певної складової, після інших, натомість, зберігається узгодженість здійснення. Скасування безпосередньо стосується предметного моменту червоного і його антиципованого «сущого», він має характер «нічого». Тільки внаслідок цього у вірі сама річ закреслена як субстрат червоного: речі, яку «вважали» цілком червоною немає; та сама річ на тому й тому місці є зеленою. Після зміни, якої первинно просте і нормальне сприйняття зазнало завдяки закресленню, ми знову маємо сприйняття настільки схоже на нормальне, наскільки зміна сенсу, що відбувається пліч-о-пліч із закресленням, продукує сприйняття з єдиним і цілком узгодженим сенсом, в якому ми надалі стало знаходимо здійснення інтенцій: з упровадженням «зеленого й вигнутого» все знов узгоджується. Проте відмінність від попереднього полягає в тому, що для свідомості також зберігається система старих сприйняттів, яка частково перехрещується з новою. Ця стара система ще усвідомлюється, але з характером скасованої. Можна також сказати, що старий сенс визнається недійсним і його місце посідає інший, визнаний дійсним сенс. Все це лише інші вирази для неґації і субституції нового здійсненного сенсу замість інтендованого.

З цього, отже, випливає:

1. Неґація в первинності передбачає нормальне первинне конституювання предмета, яке ми позначаємо як нормальне сприйняття, нормальне безперешкодне здійснення інтересу сприйняття. Воно має бути наявним, щоби його можна було модифікувати. Неґація – це модифікація свідомості, яка, згідно з власною сутністю, саме так виказує сама себе. Вона завжди є частковим закресленням на ґрунті збереженої при цьому впевненості віри, зрештою на ґрунті універсальної віри у світ.

2. Первинне конституювання предмета сприйняття здійснюється в інтенціях (у зовнішньому сприйнятті в апперцептивних схопленнях), які згідно з їхньою сутністю завжди можуть зазнати певної модифікації через розчарування щодо протенційної віри очікування; ця модифікація відбувається разом із нашаруванням спрямованих одна проти одної інтенцій.