Collective work - Історія філософії. Античність та Середньовіччя

Перша (близько 388/7 р. до н. е.) має на меті знайомство з могутнім та поважним тираном Діонісієм І Старим. У Листі Платон пише про те, що вже переконаний, що політичну недугу можна вилікувати, лише здійснивши зміни на самісінькій верхівці влади, куди треба піднести «філософів» (себто élite , наділену чеснотами моральними та інтелектуальними) чи державців, котрі долучатимуться до занять філософією (ця тема стане провідною в «Державі») Цілком можливо, що Платон мав на думці таку програму «навернення», знайомлячись із Діонісієм, утім невдовзі ця зустріч його розчарувала, змусивши швидко повернутись до Афін. Наступні двадцять років філософ присвятив розбудові Академії, своєї школи: вона стала місцем згуртування декотрих із найвидатніших молодих інтелектуалів з різних грецьких земель, які присвячували себе, мешкаючи в комуні, філософським дебатам у сократівському дусі, науковим пошукам, особливо у царині математики, та підготовці когорти керівників, котрі здатні втілити задум «філософського правління» у póleis.

У 367 р. до н. е., по смерті Діонісія І, чиїм наступником став його син Діонісій ІІ, та завдяки тому, що в Академії навчався один з улюблених учнів Платона, Діон, видатний сиракузький аристократ, у Платона щодо цього питання знов зажевріла надія. Діон умовляє Платона знову поїхати до Сиракуз, цього разу на чолі велелюдної наукової делегації, сподіваючись перетворити молодого тирана на знаряддя втілення політичного задуму його школи. Утім, невдача є неминучою через обґрунтовані страхи Діонісія, що Діон мітить на його місце, тож Платон насилу, можливо, завдяки втручанню Архіта Тарентського, філософа-піфагорійця, який самодержавно править у Таренті, вдається звільнитися з-під охорони тирана та повернутися до Афін.

У 361 р. Платон повертається до Сиракуз утретє, так само завдяки наполяганню Діона й так само дарма. Утім, сицилійські справи Академії на цьому не вичерпуються: у 357 р. влаштовують нову експедицію, цього разу збройну, в якій Платон участі не брав, але на яку, безперечно, дав згоду, і їй вдається скинути Діонісія ІІ та посадити на його місце Діона – ось перший, однак не останній приклад «тирана», що постав за участі учнів Академії.

Платон особисто останніми роками утримується від активної участі в політиці. Утім, не від роздумів про політичні проблеми, принаймні його останній великий діалог, що залишився незавершеним через смерть автора, зветься «Закони» й присвячений окресленню нових форм конституцій для грецьких міст. Платона поховали в саду Академії, в оточенні культу його послідовників, котрі шанували мислителя на той час уже як «божественну особу». Однак по його смерті Академію залишає найвидатніший, якщо не найулюбленіший, учень – Арістотель, котрий уже двадцять років належить до його школи, хоча й тримається осторонь від учителевих політичних пригод.

«Академією» називалась школа, створена Платоном у межах гімнасія названого на честь героя Академа; з плином часу термін «академія» стануть використовувати на позначення більших громадських установ, у яких надаватимуть вищу освіту. Платон засновує свою школу після мандрівок, які здійснив по смерті Сократа, зокрема повернувшись із Сиракуз, які відвідав у 388–387 рр. до н. е., марно силкуючись переконати тирана Діонісія І Старого правити по справедливості й звідки його було вигнано та продано як раба. Отже, можемо визначити час заснування школи – близько 387 р., вважаючи, що Платон заснував її, аби виховувати політичних діячів через заняття філософією, принаймні про це свідчить програма, наведена в «Державі». Гімнасій, де розташувалась Платонова школа, знаходився поза мурами міста Афіни.

З-поміж тих, хто навчався в Академії, варто згадати Спевсіппа, небожа Платона та його наступника на чолі школи, Ксенократа з Калхедона, наступника Спевсіппа, Арістотеля,

Діона Сиракузького, зятя Діонісія Старого, піфагорійця Архіта Тарентського, а також двох жінок та одного Халдея. У інших джерелах згадуються також постаті Евдокса Кнідського, відомого математика та астронома, Геракліда Понтійського, астронома, Філіппа Опунтського, «секретаря» Платона та редактора його останнього діалогу, «Законів», Теофраста Ереського, котрий стане учнем та наступником Арістотеля, а також особи, яким судилося стати ораторами, стратегами, законодавцями та правителями в Афінах та інших грецьких містах.