Григорій Сковорода - Байки Харківські

І як тi, що творять волю Божу — мати i брати Христовi, так їм належить i Бiблiя. Заглянь у кiнець 14 глави i на початок 15-ї Сираха. Це саме про Бiблiю мова: "З'єднує його, як мати..."

Скажи менi: що таке друг? Слуга i добродiйник. Яка є краща послуга, нiж привести до знання Божого? Все — брехня, тобто непостiйне й нетверде, окрiм Бога. Але Бiблiя вчить про Бога: "Я на те народився... щоб засвiдчити правду" (глава 18, (вiрш 37)). "Слово твоє — то правда" (глава 1, (вiрш 17), Іван). Все життя наше в руках Божих; це означає приналежний нам припис їжi, стану, дружби... Найменша справа без такого керування приречена на невдачу. "Без мене не можете..." Хто знає Бога, той знає план i шлях свого життя. Що таке життя? Це снiп усiх справ i рухiв твоїх. Бачиш, що той, хто пiзнав природу, все свое розуміє. Ось навiщо сказано: "Друг вiрний, захист мiцний...”

Нiчому iншому нас Бiблiя не вчить, окрiм богознання, але тим усьому навчає. I як той, хто має очi, все бачить, так той, хто вiдчуває Бога, все розумiє i все має — все, що для себе. Коли черепаха не має крил, то чи це горе? Вони для птахiв потрiбнi. Не в тому найвища мудрiсть, щоб увесь свiт пiзнати. Кому це пiд силу? А неможливе й непотрiбне — одне i те ж. Проте коли знаєш усе, що тобi необхiдне, це й означає найвищу мудрiсть. Передивившись усi планети i придбавши усi свiти, не маючи i не знаючи того, що потрiбне для тебе, будеш бiдний, i незнавець, i невеселий так само, як пройшовши всi дороги, але не забачивши свой, нiчого не знатимеш, i не матимеш, i не збадьоришся. Та й хiба можеш бути бадьорий, коли позбавлений необхiдного тобi? Як можеш мати щось, не знайшовши? А як знайдеш, не впiзнавши? А як упiзнаєш, коли позбавлений найсолодшого i найблаженнiшого свого керманича — свiту Божого? Старовинна приказка каже: "Бажання согiрш неволi". Лихе бажання побуджує злодiя до жахливих зачинiв. Але не менш потужне i святе бажання. Бажання, любов, свiтло, вогонь, полум'я, очищення вогнем — одне i те ж. "Бог є любов...”

Ця думка розпалила й повела апостольськi, пророчi серця i серця мученикiв на лютi муки, а пустельникiв та iсникiв до гiркезних запалила подвигiв i надихала їх. Про цей просвiтний i розпалюючий, але неопаляючий вогонь Соломон у "Пiснi над пiснями" сказав:

Сильне кохання, як смерть,

Заздрощi непереможнi, немов той шеолд,

Його жар — жар огню,

Воно полум'я Господа (глава 8, (вiрш б)).

Цей божественний змiст просвiчував темряву, зiгрiвав вiдчай, охолоджував спеку, всолоджував прикростi, а без того нещасне всяке щастя. Отже, Бiблiя — наш верховний товариш i ближнiй — i приводить нас до єдиного, найдорожчого i найлюб'язнiшого. Вона — нашими предками залишений заповiт, що ховає в собi скарб iстини. Богознання, вiра, страх Божий, премудрiсть — це одне i те ж. Це справжня мудрiсть. Це скрiплюють i друзi Божi, й пророки (Премудрий Соломон, 4-й) [53] Четверта глава Приповiстей Соломонових зветься "Навчайтеся мудростi й розуму”. . "Її полюбив i шукав вiд юностi моєї [54] У Приповiстях Соломонових: "Вiд вiку була я встановлена, вiд початку" VIII—23. ". "Вона ще краснiша за сонце [55] У Пiснi над пiснями: "Як сонце ясна" (VI—10). ". "Прониклива, як ранок, добра, як мiсяць, вибрана, як сонце [56] У Пiснi над пiснями: "Хто це така, що вона виглядає немов та досвiтня зоря, прекрасна, як мiсяць, як сонце, ясна" (VI — 10) ". "Праця її — це чесноти; цнотливостi-бо й розуму вчить, правдi та мужностi, — а необхiднiшого за них нiчого немає в людськiм життi" (Пiсня над пiснями i Премудрий Соломон, глава 7 i глава 8).

а - Один Бог є сіячем дружби

б - Схоже до схожого веде Бог

в - Різність, чи протипристрастя

г - Різність і співпристрастя

д - шеол - пекло

(примітки Г. Сковороди)

Люб'язний приятелю! — Йдеться про приятеля Г. Сковороди П. Ф. Панкова.

Бабаї — село, де гостював Г. Сковорода у священика Якова Правицького.

Йдеться про так званi "силени" — потворнi фiгури, всерединi яких в античностi зберiгали чудовi скульптури богiв.

Не зневажай байкарства! — Загалом у давнiй лiтературi на Українi художнi прозовi форми не були розвиненi через тодiшнi приписи православної церкви, якi огуджували байкарство. Але, незважаючи на це, байка, зокрема прозова, мала певний розвиток, зате роман чи оповiдання, як жанри красного мистецтва, нi.

У Першому посланнi Павла до Тимофiя про байки говориться так: "Цурайся нечистих та бабських байок, а вправляйся в благочестi" (IV — 7).

Послання апостола Павла до Тита, І—14.