Григорій Сковорода - Байки Харківські

Згадує й Соломон про свиню iз золотим кiльцем у нiздрях (Притч., глава 11, вiрш 22)" [44] У Соломона про це пишеться так: "Золота сережка в свинi на нiздрi — це жiнка гарна, позбавлена розуму”. . Знаю, що це вiн каже про тлiнних i смертних, у яких загрузло й сховалося кiльце вiчного царства Божого, а лише кажу, що можна приточити його й до тих, вiд кого взято воно для особливої просвiти в Бiблiю. Добросерднi й прозiрливi люди рiзними подобами зображали погану душу тих опудал, якi живуть і рухаються лише на зло. Є i в Малоросiї приказка: "Далеко свинi до коня".

Баба купувала горщики. Амури молодих лiт i тодi ще нагадували їй про себе.

— Почому цей гарненький?

— Вiзьму хоч три полушкиа,— вiдповiв Гончар.

— А за отого гидкого, онде вiн, звичайно, полушка?

— А за того менше двох копійок не вiзьму...

— Що за диво?

— У нас, бабо,— вiдповiв майстер,— не очима вибирають: ми вибираємо, чи чисто дзвенить. Баба, хоч i не мала поганого смаку, однак нiчого на те не змогла сказати, а лише сповiстила, що вона те давно знала, але зараз не подумала.

С и л а.

Звичайно, ця премудра баба — прабаба всiм тим штукарям, котрi людину цiнують за одежею, за тiлом, за грiшми, за кутком, за iменем, а не за плодами його життя. Цi правнуки, маючи той-таки смак, достеменне доводять, що вони — плоди тiєї райської яблунi. Чисте i (як казали римляни, candidum — бiле) незаздрiсне серце, милосердне, терпеливе, збадьорене, прозiрливе, повстримне, мирне, з вiрою в Бога i сподiваннями на нього в усьому — ось чистий дзвiн i чесної душi нашої цiна! Згадує й Павло посудину вибрану з посудин чесних i безчесних (2 до Тимофiя, глава 2, вiрш 20 i до римлян, глава 9, вiрш 21)" [45] У Другому посланнi апостола Павла до Тимофiя про посудину говориться так: "А в великому домi знаходиться посуд не тiльки золотий та срiбний, але дерев'яний та глиняний, i однi посудини на честь, а другi на нечесть". У Посланнi до римлян Павло писав так: "Чи гончар не має влади над глиною, щоб з того самого мiсива зробити одну посудину на честь, а другу на нечесть?” . "Нутро буйного — як розбита посудина i будь—якого розуму не втримає" (Сирах, 21, вiрш 17).

Вiдомо, що в царських хоромах є порцеляновий, срiбний i золотий посуд, але проти нього глиняний i дерев'яний, що наповнюється їжею, так само почеснiший, як старий сiльський храм Божий шановнiший панського, прикрашеного оксамитом афедронуб. Гарно каже про те росiйська приказка: "Не красна изба углами, а красна пирогами”.

Випало менi в Харковi бачити мiж премудрих емблематiвв i таке: вималюваний там, схожий на черепаху, гад з довгим хвостом; посеред черепа, прикрашаючи його, сяє велика золота зiрка. Може, тому в римлян звався вiн steiiio, а зiрка — stellа, а iд ним пiдписано таке: Sub luce lues, тобто: "Пiд сяйвом виразка". Сюди добре лучиться i приказка з Евангелiя: "Гроби побiленi" [46] Євангелiє вiд Матвiя, ХХIII—27. У Євангелії сказано так: "Горе вам, книжники та фарисеї, лицемiри, що подiбнi до гробiв побiлених, якi гарними зверху здаюгься, а всерединi повнi трупних кiсток та всiлякої нечистостi". .

а - Полушка - дрібна російська монета, 1/4 копійки.

б - Афедрон - зад (гр.)

в - Емблемат(емблема) - малюнок із символічним значенням.

Серед широкого степу стояв сад — пристанище солов'їв та дроздiв. Жайворонок, прилетiвши до Солов'я, сказав йому:

— Доброго дня, пане спiваку.

— Вiтаю й тебе, пане Соловею, — вiдповiв йому спiвак.

— Нащо ти мене своїм iменем кличеш? — спитав Жайворонок.

— А чому ти мене звеш спiваком?..

Ж а й в о р о н о к. Я тебе недаремне назвав співаком: твоє iм'я у стародавнiх грекiв було <..>, тобто спiвак, а <...> — пiсня.

С о л о в е й. А твоє iм'я у стародавнiх римлян було alauda, тобто славiй, а славлю — Laudo.

Ж а й в о р о н о к. Коли так, я починаю вiдчувати до тебе все бiльше приязнi i ось прилетiв просити твоєї дружби.

С о л о в е й. О простаку! Хiба можна випросити дружбу? Потрiбно зродитися до неїа. Я часто спiваю пiсеньку, котру таку вивчив iще вiд батька:

<..........................................................................>б

Ж а й в о р о н о к. Мiй батько теж цю пiсню спiвав. А я до тебе як у всьому iншому, так i тут подiбний: ти оспiвуєш Христа, пана усього живого, а я його славлю — i в тому, врештi, вся наша забава.

С о л о в е й. Гаразд, я з тобою потоваришую, якщо ти житимеш у саду.

Ж а й в о р о н о к. А я буду щирий твiй прихильник, коли житимеш у степу.

С о л о в е й. Ой нi, не тягни мене в степ: степ — моя погибель. Як це ти в ньому живеш?