Еріх Фромм - Мати чи бути?

У жодного автора я не виявив такої подібності до моїх думок стосовно поглядів Екхарта на природу орієн­тації «мати», як у Д. Міта в роботі [82] від 1971 р. Говорячи про власницьку структуру людей (Besitzstruktur des Menschen ), він має на увазі те ж саме (наскільки я можу судити про це), що і я, коли говорю про «принцип володіння» чи про «структуру існування за принципом володіння». Гово­рячи про подолання власницької сутності людини, Дітмар посилається на марксівське поняття «експропріація» і до­дає, що це і є найрадикальніша форма експропріації.

При орієнтації на володіння має значення не те, що є об'єктом володіння, а наша загальна установка. Речі, яки­ми ми користуємося в повсякденному житті, нерухомість, обрядовість, добрі справи, знання і думки — все це може стати об'єктом бажання, і хоч самі по собі ці об'єкти не «погані», вони стають такими, якщо ми чіпляємося за них, якщо вони стають кайданами нашої свободи і перешко­джають справжньому самовиявленню.

Слово «буття» Екхарт вживає у двох різних, але пов'язаних між собою значеннях. Буття у вужчому, психо­логічному розумінні вказує на реальні і часто неусвідомлені мотивації, які спонукають людину до дії, на відміну від вчинків і думок як таких, відокремлених від діючої і мис­лячої людини. Цілком справедливо Квінт називає Екхарта геніальним аналітиком душі (genialer Seelenanalytiker): «Екхарт невтомний у розкритті найпотаємніших зв'язків у поведінці людини, найприхованіших проявів її егоїзму чи намірів і думок, у засудженні пристрасного бажання отри­мувати подяку і винагороду» ([28], вступ, с. 29). Завдяки такому глибокому розумінню прихованих мотивів поведін­ки людини Екхарт найбільш цікавий читачеві, знайомому з працями Фрейда, якщо той читач подолав наївність до-фрейдівського періоду і сучасні біхевіористичні теорії, які трактують поведінку і думку як такі, що вже не піддають­ся подальшому розподілу, — так само до початку нашого століття вважалося неможливим розщепити атом. Екхарт висловив свій погляд у численних твердженнях, ось один із характерних прикладів: «Люди мають думати не стіль­ки про те, що вони мусять робити , скільки про те, якими вони самі є у своїй сутності... Тому намагайтеся передусім бути доброчинними і хай вас не турбує ні кількість, ні ха­рактер того, що вам належить зробити. Краще зосередьте­ся на тім, на чім базується ваша робота». Наше буття — де реальність, той дух, який рухає нами, той характер, який мотивує нашу поведінку; і навпаки, вчинки й думки, від­ділені від нашої динамічної суті, не є реальністю.

Друге значення слова «буття» ширше і більш фунда­ментальне — це життя, активність, народження, оновлен­ня, вияв почуттів, життєрадісність, продуктивність. У цьо­му розумінні буття протилежне володінню, залежності від власного «Я» та егоїзму. За Екхартом, буття означає актив­ність не в сучасному розумінні слова (бути чимось зайня­тим), а у класичному розумінні — тобто продуктивну ре­алізацію своїх можливостей. Бути активним для Екхарта значить «вийти за межі себе» ([28], с. 6), і це він висловлює у різний спосіб: називає буття процесом «народження», «кипін­ня», чогось, що «плине й плине, само по собі і повз себе» ([ЗО], цитується з [28], с. 35). Іноді він використовує символ бііу, аби підкреслити активний характер буття: «Бігом прямуйте до миру! Людина, яка біжить, яка перебуває у стані бігу, спрямована до миру, — це свята людина. Вона постійно рухається і шукає умиротворення в бігу» ([28], с. 8). А от ще один опис активності: активна життєрадісна людина поді­бна до «посудини, яка збільшується в розмірі у міру напо­внення, але ніколи не буває повною» ([26], с. 233), автентич­ність тексту Квінт не підтвердив).

Умовою будь-якої справжньої активності є визволен­ня з полону володіння. Вищою чеснотою в етичній системі Екхарта є стан продуктивної внутрішньої активності, пе­редумовою якого є подолання всіх видів прихильності до власного «Я» і до зажерливих устремлінь.

Наші судження є надзвичайно тенденційними, тому що ми живемо в суспільстві, спорудженому на трьох стов­пах — це приватна власність, прибуток і влада. Священні і невід'ємні права індивідуума в індустріальному суспіль­стві — здобувати, володіти й отримувати прибуток. Несут­тєво, звідки взялася власність, та й сам факт володіння нею не передбачає жодних зобов'язань для її власників. Принцип полягає ось у чому: де і яким чином було придба­но власність, що я збираюся робити з нею — нікого, окрім мене, не обходить; поки я не порушую закон, моє право на володіння є абсолютним і необмеженим.