Еріх Фромм - Мати чи бути?

Слід серйозніше, ніж це робить більшість людей, по­ставитися до раннього християнства й усвідомити май­же неймовірний радикалізм цієї невеличкої групи людей, яка винесла вирок існуючому світу, покладаючись лише на свої моральні переконання. Водночас більшість юдеїв, що не належали до найбіднішої і найбільш пригнобленої частини населення, обрали інший шлях. Вони відмовили­ся вірити в настання нової ери і далі чекали Месію, який прийде тоді, коли все людство (а не лише євреї) досягне такого рівня, за якого царство справедливості, миру й лю­бові зможе настати в історичному, а не в есхатологічному значенні.

Молодше джерело «Q» має витоки в пізнішому етапі раннього християнства. Тут у розповіді про спокушання Ісуса Сатаною постає все той же принцип, висловлений у досить стислій формі; засуджується жадоба власності, прагнення влади та інші прояви принципу володіння. У від­повідь на першу спокусу — перетворити каміння на хліб, що символізує жадання матеріальних цінностей, — Ісус відповідає: «Не хлібом самим буде жити людина, а кожним словом, що походить з уст Божих» (Євангеліє від Матвія, IV, 4; від Луки, IV, 4). Потому Сатана спокушає Ісуса обі­цянкою дати йому повну владу над природою (порушуючи закони тяжіння) і, нарешті, обіцяє йому необмежене право володіння всіма царствами на землі, але й це Ісус відкидає (Євангеліє від Матвія, IV, 5—10; від Луки, IV, 5—12). (Райнер Функ звернув мою уваїу на той факт, що спокушання Ісуса відбувається в пустелі, тобто знову зринає тема Виходу.)

Ісус і Сатана виступають тут як уособлення двох протилежних принципів. Сатана представляє матеріальне споживання, владу над природою і людиною, Ісус — заса­ди буття, а до того ж ідею, що відмова від володіння — то є передумова буття. З євангельських часів світ додержу­ється принципів Сатани. Та навіть торжество цих прин­ципів не знищило пориву —досягти істинного буття, про­голошеного Ісусом, а також багатьма іншими великими Вчителями до і після нього.

Деякі єврейські общини, зокрема єсеї або община, в якій було укладено рукописи Мертвого моря, додержу­вались норм етичного ригоризму, пов'язаного із запере­ченням орієнтації на володіння на користь орієнтації на буття. Такий напрям простежується протягом усієї істо­рії християнства в діяльності релігійних орденів, в основі яких була обітниця убозтва і відмова від власності.

Ще один прояв радикальних концепцій раннього християнства можна тією чи іншою мірою виявити в пи­саннях отців церкви, які потрапили під вплив ідей давньо­грецьких філософів у питанні противаги приватної та об­щинної власності. Обмежений обсяг цієї книги не дозволяє докладно розглянути ці вчення, а також відповідну теоло­гічну і соціологічну літературу [7] Див. внесок у розробку питання А. Ф. Утца, О. Шіллінга, Г. Шумахера та . В цілому можна зробити висновок, що ранні церковні мислителі — хоч і різною мі­рою — різко засуджували розкіш і корисливість, виявляли зневагу до багатства; але через те, що церква поступово перетворювалася на могутній інститут, ці погляди втрача­ли свою радикальність.

Юстин у середині II століття пише: «Ми, хто одного разу полюбив над усе багатство (рухоме майно) і власність (землю), вертаємо тепер усе, що маємо, у спільну власність і ділимося з нужденними». У «Посланні до Діогнета» (також II століття) є дуже цікавий уривок, що перекликається з висловленою у Старому Заповіті думкою про безпритуль­ність: «Будь-яка чужа країна — їхня (християн) вітчизна, і кожна вітчизна для них чужа.». Тертулліан (III століття) вважав торгівлю за наслідок користолюбства, заперечую­чи її необхідність у середовищі людей, вільних від зажер­ливості. Він стверджував, що торгівля завжди криє в собі небезпеку ідолопоклонства. Корисливість була для нього коренем усіх проявів зла [8] Вищенаведені пасажі взято з роботи Отто Шіллінга [94], див. також на­ведені ним цитати з К. Фарнера [34] і Т. Зоммерлада [102]. .

Василь Великий, так само як і інші отці церкви, був пе­реконаний, що метою всіх матеріальних благ є служіння лю­дям; його характеризує таке запитання: «Той, хто відбирає в іншого одяг, зветься злодієм; та хіба той, хто спроможний дати, але не дає одяг біднякові, заслуговує на інше?» (циту­ється за А. Ф. Утцем). Деякі автори угледіли в працях Васи­ля комуністичні тенденції, бо він підкреслював, що первісно речі належали всім. Я завершу цей короткий огляд застере­женням Іоана Золотоустого (IV століття) нічого не виготов­ляти й не споживати в надмірній кількості. Він проголошує: «Не кажіть: я користуюся тим, що мені належить, — ви ко­ристуєтеся тим, що не ваше; потурання й егоїзм роблять усе ваше не вашим; ось чому я називаю це не вашим добром, бо ви користуєтеся ним з озлобленим серцем і стверджуєте, що так правильно, що ви один живете з того, що ваше».