Еріх Фромм - Мати чи бути?

Я б і далі цитував погляди отців церкви щодо амо­ральності приватної власності та її егоїстичного викорис­тання. Але й ці наведені вище нечисленні твердження свідчать про постійне заперечення орієнтації на володін­ня, починаючи з часів Старого Заповіту, протягом ранньо­го християнства і в наступні століття. Навіть противник відверто комуністичних сект Фрма Аквінський доходить висновку, що у приватної власності є виправдання лиш остільки, оскільки вона найкраще служить меті добробуту всіх.

У класичному буддизмі ще виразніше, ніж у Старому й Новому Заповітах, підкреслюється першочергове значен­ня відмови від жадоби будь-якого виду власності, в тому числі власного «Я»; буддизм заперечує концепцію незмінної субстанції і навіть прагнення до самовдосконалення [9] Для глибшого розуміння буддизму див. книги Н'янапоніки Махатери [87, 88]. .

Різницю між двома способами існування — воло­дінням і буттям — з неперевершеною глибиною і ясністю описав та проаналізував Мейстер Екхарт (близько 1260— 1327) — один із провідних діячів домініканського ордену в Німеччині, учений, теолог, найглибший і найрадикальніший представник німецького містицизму. Вражаючий вплив справляли його виступи німецькою, вони подіяли не лише на його сучасників та учнів, а й на німецьких місти­ків, що жили після нього; і сьогодні ці виступи читають ті, хто шукає гідного віри порадника в питаннях нетеїстичної, раціональної і все ж релігійної філософії життя.

Цитуючи Екхарта, я користувався виданнями, під­готовленими Йозефом А. Квінтом: фундаментальним ви­данням «Мейстер Екхарт. Німецькі твори» [29], «Німецькі проповіді і трактати» [28], а також англійським перекладом Раймонда Б. Блекні «Мейстер Екхарт» [26]. Зазначу, що ви­дання Квінта містять лише ті уривки, автентичність яких, на його думку, уже доведена, а текст Блекні включає й ті роботи, автентичність яких Квінт ще не визнав. Проте сам Квінт вказує, що його визнання автентичності є всього лиш попереднім, оскільки цілком можливо, що автентичність багатьох інших приписуваних Екхарту робіт також із часом буде доведено. Цифри в дужках у примітках до джерела цитування стосуються промов Екхарта згідно з тим поряд­ком, в якому вони ідентифіковані в цих трьох джерелах.

Класичним викладом поглядів Екхарта на принцип володіння є його проповідь про злидні, побудована на тек­сті Євангелія від Матвія (V, 3). «Блаженні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне». Що таке духовна убогість? — саме це питання обговорює Екхарт у проповіді. Він починає з того, що говорить не про зовнішню бідність чи відсутність речей, хоча такий вид убогості було б доцільно схвалити. Він хоче мислити про внутрішню вбогість — ту, з якою співвідноситься текст Євангелія і яку слід розуміти так: «Той убогий, хто нічого не бажає, нічого не знає і нічого не має» ([26], 28; [29], 52; [28], 32).

Що ж собою являє людина, яка нічого не хоче? На­шою відповіддю буде: це чоловік або жінка, що віддає перевагу аскетичному способу життя. Але Екхарт має на увазі зовсім інше. Він сварить тих, хто розцінює відсут­ність будь-яких бажань як аскетичну практику, результат каяття і дотримання релігійних обрядів. Усіх, хто поділяє таку думку, він вважає людьми, що чіпляються за своє егоїстичне «Я». «Цих людей називають святими на підставі видимості; в душі ж вони — нікчеми, бо їм не відкрилося справжнє значення божественної істини».

Екхарта цікавить такий вид «бажання», що є фунда­ментальним і для буддійської філософії, — йдеться про за­хланність, жадобу речей і самозакоханість. Будда вважає такі жадання причиною людських страждань і аж ніяк не радощів. Продовжуючи розмову про відсутність волі, Екхарт не має на увазі, що людина повинна бути слабко­духою. Та воля, про яку йдеться, ідентична зажерливості, воля, що рухає такою людиною, не є волею у справжньому розумінні цього слова. Екхарт заходить настільки далеко, що постулює: людині не слід бажати навіть виконувати волю Божу, бо це також є однією з форм скнарості. Осо­ ба, яка нічого не бажає, — це особа, в якої немає будь-яких устремлінь, — у цьому суть концепції Екхарта про відсут­ність прихильності до будь-чого.

Що собою являє людина, яка нічого не знає? Чи вважає Екхарт таку людину неосвіченою, некультурною, нікчемною істотою? Хіба ж він міг так вважати, якщо його головним завданням була освіта неписьменних, а сам він володів якнайширшими знаннями та ерудицією і ніколи не намагався їх приховати чи применшити?