Марина МЕДНІКОВА - ТЮ!

Різниця певно що є. Якомусь Несторові-літописцю колись казали компетентні хлопці у бобрових шапках: «Нє лєпо лі ни бяшет, отче? А-ну, старенький, що ти тут нашкробав про князя нашого Ігоря? Щоб на ранок було тут - отак, там - отак, а цього взагалі не було». «Ні за що, - мужньо відповідав їм свідок для майбутнього, - ні за що. Краще зберу свої пера й еміґрую. У Тьмутаракань». «Як, - щиро дивувалися хлопці в шоломах, - на переламаних ногах і з зідраною шкірою?». А сучасним шоломам тільки й клопоту клацнути своїм мікі-маусом, і гаплик сучасному Несторові, хенде хох. Відчули різницю? Людина така сама, а спілкування різне, не поспішай казати, що це - дурниці. Якщо хочеш від людей, чого хочеш, маєш знати адекватну новій ері мову, не засиджуйся в українцях, яким усе буде, як було.

Подав голос мобільник. Віднедавна він віщував не лише службові та ділові клопоти. І хоч Занадтий поклав собі задушити в зародку прокільчену лав сторі, бо ховатися, бігати, як зайцеві, брехати - розкіш для службовців з дев’яти до шести, а він на це не має права, таки сподівався, що Тіна обізветься. І вона зателефонувала. Запросила на свою персональну виставку. Занадтий не вагався. Тіна усміхалася. Занадтий забув про свій твердий рішенець, жартував, хизувався зірковими знайомими, красиво тринькав гроші, розпустив хвоста. Тіна приймала подачі. Але зійшла з корту після першого сету. Мав сам їхати додому. Де сиділа Лідка. І от учора Тіна знову зателефонувала. Додому! Лідка, звісно, без вагань збрехала, що він у відрядженні. Тіна дістала Занадтого вже в офісі. Призначила побачення у себе на квартирі.

«Ет, не для пса ковбаса, не для кицьки сало!» - Занадтий енерґійно потягнувся, кров побігла веселіше. Доведеться скоротити прес-конференцію. Знову затуркотів телефон, синів подарунок. Добирав, каже, сигнал лагідний, бо різкий пробиває незагойні дірки в аурі. Нам дірок не треба.

- Слухаю.

- Тату, це я. Ти не даси мені завтра свою машину? Мушу їхати, а на станції сказали, що до завтрього з моєю не встигнуть.

- На якій станції?

- Техобслуговування. У мене праве крило пом’яте. Я давав машину Костику. Мабуть кудись в’їхав, а мені, гад, не сказав. Приходжу в гараж, а в ухє банан.

- Ти. Здав. Машину. На рихтовку?

- Там роботи на день. Не хотіли брати без довідки з міліції про зіткнення, я забашляв добре і взяли…

Занадтий мало не в’їхав на клумбу. Гальмонув. Вдарив обома руками по кермові. Ще раз. Вони в Люмбаґа все розрахували і все передбачили. Крім одного. Сина він не попередив.

- Станція? - знову схопив телефон.

- На Корчуватому. А що?

- З дому сьогодні не виходь. Ні з ким чужим не спілкуйся.

Чекай на мене, - Занадтий відімкнувся, не дослухавши запитань.

Телефон затуркотів знову. До бісової мами! Телефон не вгавав. Занадтий взяв слухавку.

- Толік! Тебе Бог посилає. Де я можу тебе здибати? Негайно. Трапилося. Буду.

Він підхопив Люмбаґа біля прокуратури, помчали на Корчувате. Біля СТО Толік вийшов з машини.

- Сиди тут. З телевізора не злазиш, можуть упізнати.

Толіка не було з півгодини. Може, й більше. З півроку чи з півстоліття.

- Справи гарні. На літеру хе.

Толік умостився поруч, прилаштував ремінь безпеки.

- Не тягни жили? Мостишся, як п’яна курка!

- Тихо будь, прокурор почує. Річ у тім, що я не перший зацікавився «жигулем» темно-синього кольору з діркою на боці і двійкою та трійкою в номері. Слюсар трапився проноза. Я вже, каже, в газету подзвонив, що той «жигуль», який їх зацікавив, у нас. Так що винагорода моя. Тобто, його. - І що?

- А нічого. Тепер газета знає, чия це машина. Чи дізнається небавом. Це - справа техніки.

- Наші дії по тривозі?

- Поставимо себе на місце газети і того, хто за нею стоїть.

«Жигуль» чудесним робом знайшовся. Слід упевнитися, що це той самий «жигуль». Отже, їм треба діслати туди чоловічка з фотоапаратом і ножем, аби здобути знімок і зразок фарби. Може, це вже зроблене, а може й ні. Схоже, в міліцію поки що не заявляли. Мабуть, спробують провести експертизу самі.

- А якщо вона вже відрихтована?

- Дитвак. Спецзнімок все одно виявить зміни в структурі металу, визначить розміри й характер ушкодження. Щоправда, для цього потрібне спецобладнання, а для цього потрібна міліція, а в міліції є у нас хто? Правильно. Залишається зрозуміти, хто взяв твій слід і навіщо. Чий це несподіваний інтерес при пізній дорозі? А те, що роги трублять, коневі ясно. Закинь мене назад до прокуратури і тримаймо зв’язок. Я маю спустити з повідка хортів, нишпорок і гончаків.