Марина МЕДНІКОВА - ТЮ!

- А тобі хто-небудь казав, що ти схожий на Івана Богуна, Богданового полковника? - Василині Ніаґари, видать, було замало.

- Хіба тим, що не підписав би, як і Богун, жодного артикулу Переяславської угоди, - засміявся Роман.

Шампанське напрочуд було незфальшованим. Втім, аматор у цій царині, Коханець захмелів би сьогодні й від ситра.

На вечерю Василина перебралася у щось таке, що заледве трималося на білих круглих плечах тонкими шворочками.

Ясноока, приязна, повновуста, повноперса… Не заїжджай так далеко, Ромцю, гляди, аби тобі добряче не тпрукнули.

Чистою англійською.

Холодний спротив чи шалений опір, вочевидь, у Василинині плани не входили. Варто, думала вона, варто було сюди летіти, кинувши усі бізнеси, тобто справи. Пан Бог з ними усіма, з дядьком Огірком, його заповітом, вона сама небідна й беручка до діла. Кинути все, побратися з Романом, переїхати до нього у таку милу старовинну, мабуть, з трипільської культури, оселю, на отого старого коца на милому дерев’яному тапчані… Господи, які б у неї були гарні бебі. Роман заледве на стільці всидів, відчувши Василинину еманацію.

Нікому й нізащо не розповість Роман Коханець про потім. І ніякої тобі провини. Хіба буває винним вітер, коли надимає вітрила, чи снігова лавина, яку необережно зсунули зі скелі? Ластівки літають, бо літається… Добре, що як шляхетний мужчина, усе таки встиг попередити Василину: між ними нічого тривалого ні в Україні, ані в Ніаґарії не буде й бути не може, бути не може, бути не мо…

- Хтосе Хтосевичу? Радий чути.

- Саме Самовичу, найщиріші вітання.

- Які проблеми?

- Жодних.

- Кажуть, є сумніви.

- Не загрозливого характеру, все під контролем.

- Як почувається наш кандидат?

- Кажуть, карасі люблять, щоб їх смажили у сметані.

- У Центрі були відзначені слоґани його партії. Автора рекомендуємо заохотити. Такі люди нам потрібні.

- Це безпосередній куратор Занадтого. Через нього зараз йде ще одна акція. Видавництво «Мой сад». Це вихід на ринок мас-медіа.

- Дійте. Час розставляти крапки над «і», над літерою, якої, до речі, немає в російській мові. Доповідайте, як поведеться об’єкт. Якщо цьому карасеві дуже стрибатиметься на пательні (правильно вжив автохтонне слово?), ще не пізно розробити альтернативну кандидатуру. Врахуйте, йому доведеться стати на прю з Жінкою-воїном.

Сутеніло. Занадтий гнав до Люмбаґа. Візита була незапланованою і недоречною. Тон Толіка у слухавці мобільника здавався надто дивним. Село поночі було моторошнуватим.

Коли місяць бере відгул, село взагалі нагадує прифронтову смугу. Все зачаїлося за парканами, лише самотній мотоцикл-тарагайка де-не-де нагло дірявить тишу, та підглядає темну цноту прохолодної ночі промінь прожектора невідомого походження і призначення. Хелейопса заступила на нічну варту і вже трохи змістилася у просторі, вказуючи сліпучим ядром своїм точно на Люмбаґів туалет. Порожньо й тихо було на Люмбаґівщині.

- Де Толік? - запитав Занадтий у Мадам Броварі.

- У кабінеті. Володю, що тобі туди подати?

- Дякую. Кави. І то солодкої.

У кабінеті розмова урвалася, щойно Занадтий переступив поріг. У фотелях біля каміну сиділи хазяїн, патологоанатомічний Кочубей і міліцейський ґенерал Харченко.

- Військова рада. Заходь, мін херц, - сказав Толік.

- Аби не Переяславська, мін херц, - кисло осміхнувся Занадтий, вмощуючись у четвертому фотелі, підсунутому Його превосходительством, невідомо звідки матеріалізованим.

- Вашику, простеж, щоб гарно були замкнені ворота. Ці хлопці у нас ночуватимуть.

Вашик чітко крутнувся і зник.

- Ми обговорюємо склад твого майбутнього Кабінету міністрів. У хлопців є цікаві пропозиції. Ось Олексій, наприклад переглянув увесь свій менталітет і хоче тобі відрекомендувати…

- Що я переглянув? - ґенерал витріщився.

- Менталітет. Тобто особовий склад ментовських ґенералів.

Реготнули. Навіть Занадтий. Знизу гукнула Мадам: «Що там сталося?»

- Нічого, кицюню, менталітет засідає, - відказав Люмбаґо і вів далі. - Ні в кого не викликає сумніву, що наш кандидат у Президенти на найвищу посаду Володимир Занадтий має всі підстави зробитися лідером харизматичним. Даруйте на слові.

- Харизма на маразмі, - роздумливо зітхнув сам харизматик. -? - Люмбаґо. -! - Занадтий.

- До чого це я? - Люмбаґо відсьорбнув кави.

- До наших баранів, - хихотнув Харченко.

- Формула успіху проста. Харизма претендента плюс новітні виборчі технології. До речі, ось поглянь, кицюню, Льоня склав список людей з МВС, на яких ти можеш покладатися не лише після, а й уже. А від себе додам: кращого міністра внутрішніх справ, ніж Олексій Харченко, не знайти. - І кращого міністра охорони здоров’я, аніж Орест Дмитрович. І кращого міністра юстиції, аніж ти, Толіку. Я правильно вас зрозумів? - тон Занадтого чувся далеким від жартівливого. Толік Люмбаґо не відвів погляду. Спокійного і уважного. Сьорбав з порцелянової філіжанки, чекав на відповідь.