Марина МЕДНІКОВА - ТЮ!

Відмінна якість за меншу ціну.

Два в одному.

Навіщо купувати дорожче!

Сказати, що Занадтий повернув на знайому трасу до маєтку Люмбаґа з важким серцем - банальність. Дорого б віддав, аби відкрутити тиждень назад і їхати тоді, коли життя тріпотіло в руці впійманим у небі буслом. Спізнав, бач, чоловік, що сам лише погляд на знайомий краєвид, буває, викликає позов до блювання, як у вагітної жінки. Вікендна траса повна-повнісінька. Шурують туди-сюди автобуси, вантажівки, бензовози, молоковози. Розчепірившись на все шосе, як павуки, поволі трюхикають з ремонту комбайни. А найбільше закордонних авт, що стали нашими, сметанка світових технологій. Не наших. І що їх більшає, то гучніше преса торохкотить про зростання злиднів.

Лідка не вгаває ні на мить. Писклявий голос не дає зосередитись. Вона радіє успіхам свого мінусового бодібілдінґа і солодко уявляє собі, як плескатиме в долоні мадам Броварі…

- А там жінки ще будуть?

- Будуть. … та інші жінки, забачивши її такою стрункою. А вона поділиться з ними досвідом, порекомендує їх Віталію Костянтиновичу, він, такий лапочка, геть усе чисто в жіночих проблемах розуміє. Як подружка.

- Гарна подружка за такі гроші.

- Ти нестерпний. Слова не скажи. Одразу хамство.

- Стули пельку.

Лідка автоматично заплакала. Як лялька, коли натиснути на живіт.

- Ще бракувало. Даю дві хвилини. Оно зупинка, поїдеш додому автобусом. Скажу, ти ще в лікарні.

Дружина так само автоматично вщухла, видобула з сумки причандали. Заходилася ліквідовувати на обличчі наслідки.

Здоровий глузд у неї не зник з втраченими кілограмами. Занадтого зараз не варто дратувати, бо якраз вимкнув запобіжники. «Нічо, ще прийде коза до воза та й скаже ме-кеке». Гемоглобін знову заграв на щоках, Лідка кілька разів треновано стулила губи і випнула їх курячою гузкою, відновлюючи інтенсивність кольору без додаткового фарбування - Макс Фактор, косметика для професіоналів.

Вирішила в суперечку не встрягати, а відтягнутися на повний зріст у Толіка Люмбаґа.

Ось він, той паскудний поворот, той паскудний бетонний бордюр. Саме тут іронічна доля звела докупи модерний рекламний біґборд на високій палі з гаслом його партії «Життя повинно бути життішим!» і невеликий алюмінієвий хрест з паперовими квітами на ньому.

- Ой, диви, когось тут збило, - Лідка, знову вся в моменті, мало з вікна не вискочила.

Занадтий гальмонув. Лідку кинуло вперед і назад, на сидіння. Вона розтулила рота для критичного зауваження, та обличчя чоловіка підказало заткнутися. Занадтий додав газу. Оговтався. Чого тікає? Тоді був на іншій машині, в іншому одязі, з вусами. Ідентифікувати несила, коли й бачили. Хіба що собака. А вона мовчатиме. Він їй життя врятував.

Люмбаґи виділися здалеку. Чотириповерховий красень з німецької фігурної цегли під червоною черепицею. Вигадлива архітектура з балкончиками й вежками, обернений на схід солярій з полотняними тентами парасолів і темнозеленою облямівкою з якоїсь екзотичної ліани. Толік жив смачно. Вилизане подвір’я, ретельно дібрані ранні квіти, дизайнерські альтанки - під шатром соковитої зелені дикого винограду, у невагомо-колючому ореолі в’юнкої троянди.

Тенісний корт на місці колишнього селянського городу обнесений від стороннього погляду високим бетоном. Невеличкий басейн, в якому не спортивні рекорди встановлювати, а залюбки хлюпатися в спеку. Дерев’яний павільйон літнього харчоблоку, який Толік називав рестораном «Офсайд» (спершу надумав був назвати в стилі ретро «Бюро па закускє і випівкє», прикрасити портретами членів політбюро, вимпелами «Кращий за професією», «Зразкове робоче місце», «Єслі тєбє камсамолєц імя, імя крєпі дєламі сваімі» тощо, а як стало це попсовою модою, - передумав).

«Не правий Леонід Буряк, - подумав Занадтий, - коли каже, буцім у футбол грають не гроші, а люди. Гроші, любий Льоню, грають не тільки у футбол, вони грають у Супергру, набагато складнішу, цікавішу, доленоснішу. Життям називається. І завжди, завваж, завжди виграють. Навіть, коли порушують правила і, як Марадона на мондіалі, забивають гол рукою… Треба запам’ятати цей пасаж і принагідно використати у тості. Тільки треба додати, що Толік завжди грає за правилами, себто за законом. Бо Люмбаґо не любить натяків. А те, що вміє клієнтуру добирати, то звиняйте. Як відказав Гаррі Каспаров журналістам, цитувальникам крику душі люмпена, мовляв, Каспаров купається в грошах, а у нас на водку нє хватаєт: «Хто вам усім заважає так само купатися в грошах? Починайте з п’ятирічного віку сушити мізки над Є-2 - Є-4, ставайте чемпіонами світу, і гайда».