Марина МЕДНІКОВА - ТЮ!

Політично, філолоґічно і зрештою патріотично.

Мадам зникла у дворі, поспішила на закличний вигук котрогось з гостей.

- А збив ти, кицюню, такого собі Балабуху Петра Ільковича, жителя села Тихі Води. Тридцяти восьми років, робітника радгоспу, одруженого, батька двох синів-близнюків тринадцяти років…

Кінець світу. Все, Занадтий, зе енд. Життя повинно бути життішим! Без тебе.

- Експертиза встановила, що хлоп напередодні добряче зловживнув. На ранок виявлено півтора промілє алкоголю, отож увечері було два-три. П’яний, як чіп, тобто вдрабодан.

Покійник рідко просихав, тверезого стану не полюбляв і успішно з ним боровся…

До Занадтого інформація кепсько доходила. Головне сказане. Він - злочинець і його дістануть. -… от і виглядало б, що ти невинний.

Занадтий не зрозумів - Тобі треба випити і розслабитися, - сказав Толік, - що ми зараз і зробимо. Кажу: от і виглядало б, що ти невинний.

Бо жертва сама грубо порушила правила руху, перебуваючи у стані вторинного сп’яніння. Якби не «але». Найнеприємніша частина мови, яка усім псує життя. Але аутопсія показала…

- Хто показав?

- Аутопсія, тобто розтин. Показала, що черепно-мозкова травма отого Балабухи могла статися лише за умови, що він спершу вдарився головою об машину, а тоді впав на бордюр зі швидкістю набагато вищою за швидкість падіння тіла лише під впливом, сказати б, земного тяжіння. Тобто ти припечатав його за значного перевищення швидкости.

- Тобто? - тупо перепитав Занадтий.

- Тобто. Нещасний випадок і смерть Балабухи спричинені водієм легкового авта марки «жигулі» темно-синього кольору або чорного - свідчення розходяться. У номері машини була двійка і трійка. На крилі транспортного засобу повинні залишитися характерні сліди. Де машина?

- У гаражі. А хто свідки?

- Двоє. Одна жінка бачила з-за свого паркану, а друга переходила шосе метрів за двісті. Не второпаю, чому ти сидиш з похоронним виразом? Все склалося не найгіршим чином. -???

- Покійний міг бути тверезим - раз, зіткнення могло статися вдень, коли на трасі повно люду, який радо перетворився б на свідків, особливо, дізнавшись, що можна прищучити багатого й відомого - два. Ти сидиш, у мене за бетонним муром і за моєю широкою спиною - три. Жодних сумнівів! Чую голос Льоньки-ґенерала. Маю стратеґічний план, деталі - листовно.

До кімнати знову зазирнула Мадам. Докірливо хитнула головою.

- Йдемо, кицюню, йдемо. Уяви собі, цю ікону намалювала наша сусідка.

Коли всі нарешті вмостилися у ресторані «Офсайд» на вербових окоренках за дубовим столом, виявилося, що зник хазяїн.

- Щойно був, - розвела руками Мадам. - Ніхто нікого не чекає. Те, що робитимемо до з’яви екс-ювіляра, називається аперитив.

Гості ініціативно потягнулися до пляшок, до вишукано простих високих склянок і маленьких чарочок.

- Бублик, голос! - скомандував розкішному пещеному голоспинному і кошлатоногому американському кокерспанієлю Орест Кочубей.

Бублик радісно зайшовся дзвінким гавкотом, заглушуючи неконкурентоздатного у цьому випадку Моцарта. Райдужна бульбашка-Міністр образився за Вольфґанґа Амадея, вибачився перед ним за земляків і порадив вічно живому не зважати на дурні вихватки просто живих.

В астральному світі теж усе підкорялося закономірностям та ієрархії. Якби довелося Міністрові відповідати на дурні запитання, як там, мовляв, на небесах, то відповів би коротко: завізно. Досі Петькові Балабусі й на гадку не спадало, скільки поколінь, від Адама з Євою, віджили своє, аби, вдосконалюючись у століттях, явити світові його, Міністра. І всі. Всі. Всі до одного. Померли. Лише приєднавшись до мільйонів, мільярдів, трильйонів, квадрильйонів та решти квінтильйонів душ, для зручності спресованих у райдужні бульбашки завбільшки з атом кожна, як ото в комп’ютерному архіваторі, Міністр ще й ще раз подивувався таланту Творця - орґанізатора цього огрому й хаосу в струнку систему. Де кожна душа, залежно від заслуг, мала свою орбіту й свою швидкість, свій графік просування до вищих шарів на переплавку і свої обмеження до Пізнання.

Проблеми виникали й тут. Тоді небеса тьмяніли, прикриваючи надземні розбірки товстими ватяними хмарами, бухкав грім, ляскали блискавки, лилися потоки дощових сліз. А по грозі небесне перемир’я пахло озоном. Міністр поки що одержав лише середній ступінь доступу до Безмежного Пізнання. Бо не мав надміцної оболонки доброчесности, безгрішности, або ґеніальности, яка деґентропує плазмовий згусток енерґії - душу, і тим одразу робить її вічною і безсмертною.