Марина МЕДНІКОВА - ТЮ!

Справа під титлом «Занадтого - у Президенти» - перша, і від неї залежить… Об’єкт, на думку Люмбаґа, мав єдиний недолік: належав до племені, яке дозріває надто повільно.

Йому потрібні стимулятори й остроги. Це плем’я успішно нехтувало всі закони й закономірності розвитку цивілізованого суспільства, кашляло на правила, за якими небідно жило співтовариство «золотого мільярду», не хотіло усвідомлювати, що ринкові посестри - економіка й політика - дратуються, коли до них їдуть волами, зупиняючись під кожною копицею, аби салом заїсти, дрімонути та ще й поспівати. Довелося пришвидшувати події. Роботи було з Занадтим, ще й роботи. Втім, роботи вдячної, бо результативної.

Коктейль з природної чарівливості Занадтого і його, сказати б, відповідного теоретичного оснащення, міг стати коктейлем Молотова. Від Толіка Занадтий збагатився орґтехнікою вирощування людських спецстосунків. Тих, що виростають не на природньому гумусі почуттів і відчуттів, а на гідропоні взаємної вигоди. Наші новопосталі майбутні форди, рокфеллери, а також і ротшильди ще залишалися людьми.

Удатнішими, чіпкішими, але ще звичайними чоловіками й жінками, які в грошових безжальних іграх були самодіяльними аматорами і тільки вчилися вишуканому хижацтву в бізнесі і особистому житті. Вони (носії гаманців) надавалися до обробітку і могли дати врожай, лишень вимагали не дядьківського, а наукового підходу.

Стала в пригоді Занадтому викладена Толіком світова спецметодологія психологічних портретів потрібних осіб, яка використовується спецслужбами. Такий собі набірчик для супчика: як розмовляти з різними типами-архетипами, навіювати їм певну модель думок і вчинків або девальвувати їхню власну; як дивитися у вічі, жестикулювати, посміхатися, простіше кажучи, використовувати паралінґвізми, як варіювати короткі і довгі фрази… Занадтий зрозумів, чому досі всі секрети цього навіювання «сна на шелкавиє рєсніци» були засекречені. Були ще страшливіші за ядерні, бо їхнє застосування не потребувало складної технології і різних там чемоданчиків-валізок.

«Скипіле у революційному казані суспільство виносить на окропну поверхню гіпертрофованих невігласів, їхнє правління небезпечне для здоров’я більшости та їхнього власного, бо не зважають на трансмісії та шестерні історичних закономірностей. Не так економічних, як психологічних. Ми, мудрі люди, маємо проблему в тому, що наші недолугі зверхники мають дуже низьку здатність навчатися - не в коня корм. Ти, кицюню, інший. Навчабельний. І за те я тебе люблю, - говорив Люмбаґо, дириґуючи виделкою з нахромленим шампіньйончиком. - А почнемо ми, як книжка пише, зі створення навколо тебе піни мильних бульок. Піар називається»

Занадтий і Люмбаґо знайшли один одного в потрібний час у потрібному місці. Як Герцен - Оґарьова, Мінін - Пожарського, Маркс - Енґельса, Лєнін - Сталіна, а Вітренко - Марченка. Хто в історичних парах корінник, сплоха не розбереш, позірність оманлива, але достоту Толік мав Занадтого за політичного коника, на якого можна ставити у вирішальному заїзді, аби зірвати джек-пот. Певна річ, за певного тренінґу.

Толіків банк інформації живився неозорим Центрівським і містив досьє на багатьох упливових і грошовитих людей, включно з їхніми ахілесовими п’ятами, покійниками у підвалах і скелетами у шафах. За створення їм у недалекому майбутньому сприятливого суспільного клімату - щоб ніхто не зазіхав на вже надбане і не заважав його помноженню - ці жерці Ваала мали інвестувати у політичну кар’єру Занадтого. Все, як у цілому світі, хвалити Бога.

Доки малоосвічені недобитки-радянщики ремиґали давно пережовані і непоживні одсійки та одвійки здобичницької ідеології сусідніх північно-східних племен, несправедливо названої марксизмом; доки зманювали розчавлені за сімдесят років землеробські і пролетарські юрми ще свіжими спогадами про теплий накопичувач і ясла по дорозі на м’ясокомбінат; доки ще ледачіші на голову претенденти у нові пастухи забобонно сахалися загальновизнаних святців про класову боротьбу і діалектику, а тому, мов сліпі кошенята, цуценята, мишенята борсалися в хаосі перезмінки суспільного устрою, Толік Люмбаґо закасавши рукава, будував майбуття. Своє. І наше.

Звабити юрби і юрми і повести за собою вдається лише тоді, коли маси тої чи тої популяції схуднуть і запаршивіють до критичної межі. Кожен втратить індивідуальну силу і снагу, і лише збившись до гурту, чіплятиметься за виживання. Коли ще здатний. Приходь і орґанізовуй їх.