Марина МЕДНІКОВА - ТЮ!

Справжнього автохтонного українського українця. - І прошу вас у тому посприяти. За гарні комісійні.

Відповідно участі кожного. - На розплід? - уточнила баба Сашка, а собі подумала: «Диви, сама наче нічогенька, хоч і рудувата. Кругловиденька, кароока, білолиця. І фіґура справна, не товста, не тонка, посередині. Не сказати - молоденька, але ловка. А нікому не треба».

- А що, у вас там хлопці гірші?

- Не в тім річ. Зараз у нашій канадійській українській громаді маємо проблему. Дівчата не вміють яйця засмажити, а хлопці басейна вимити. Все робить електроніка й електрика.

Зіпсуйся враз уся, й ми безпорадні і безпомічні, як кідс, себто діти, на безлюдному острові. Мій рідний дядько, брат матері, вивчив це питання: нам загрожує змізерніння й вимирання вже у правнуках. Людина без життєвих труднощів і фізичної праці не дасть гарних життєздатних нащадків. Чогось там у генах забракне. Дядько загадав двом своїм дочкам та синові виїхати в Україну, знайти собі пару, щоб рід не перевівся. Вони відмовилися. Тоді дядько повикреслював їх із заповіту й оголосив на їхнє місце тендер. Тендер на ґендер, серед родичів, які ще не брали шлюбу. Хто привезе собі справжню українську пару, успадкує десять мільйонів долярів. Я пристала на пропозицію… У вас якісь проблеми?

Ю о’кей? - стривожилася Василина, дивлячись, як повідпадали щелепи у Нінон і Тіни та кліпали очі у бабів.

- Америка, голі баби! - видихнула Нінон. - І як? - осміхнулась нарешті Тіна.

- Я тут майже місяць За кілька днів маю відлітати. Шкода розчаровувати дядька, але…

- Слухай-но, братів нежонатих у тебе немає? - Нінон запила стрес з чарки.

- Одружені.

- Отак завжди: не спіши казать на здоров’я, бо не до тебе п’ють. У мене в сільраді подруги працюють. Розіб’ємо село на квадрати… Тобі від скількох років?

- Від тридцяти.

- Від тридцяти до… скажімо, до п’ятдесяти…

- Ти що, Нінко, такі вже не годні на плем’я, - не втрималася баба Сашка.

- Цитьте, бабо, ви бізнес псуєте. Василино, скільки платитимеш? Покандидатурно чи порезультатно?

- Я тут сама одного запримітила…

- Запас кишеню не відтягне. Даси по п’ятдесят баксів за кожну годящу кандидатуру й вибирай. Згода?

Тіна не втрималась.

- Якийсь у тебе, сестричко, бізнес щоразу… То черви, то проізводітєлі…

- Маркетинґ. Ведеться пошук своєї бізнесової ніші, - подивувала зрілою концептуальністю Нінон.

- Ще одне прохання до всіх до вас, - Василина принесла з авта касетник, вмостила на столі. - Мій дядько Тиміш Огірок хоч і мільйонер, а мистець. Пісні складає. Просив, аби я розучила з кимось в Україні, записала в справжньому виконанні. Це його втішить.

- За скільки?

- Нінко, вгамуйся, не страми нас, - Федоська ляпнула долонею об стіл. - Давай, доню, свою пісню. Вивчимо. А що ж сам старий Огірок не приїхав? Ми б з Сашкою заспівали з ним безплатно.

- Нездужає. Тримається, каже, лише надією мого первістка охрестити.

Касетник заспівав речитативом, голосно, аби почули з Торонта у Тихих Водах: «Доки будемо один одного винити у наших гріхах? Доки будемо один одному дорікати. що робим не так? Доки будем хвалитись продажністю, все спихати на переляк? Кожний стань! Зу-пи-нись! Сам на себе подивись. Не суди, не паскудь, спершу сам добрим будь! Кожний знай, пам’ятай, що у тебе є твій край. Від когось не відбирай, а чим можеш по-ма-гай!»*. * Вірш п.Теодора Кукурудзи з Канади.

Довгенько мовчало співоче товариство.

- Мабуть, не втнемо, - скрушно похитала головою Сашка.

- Видать, стройова…

Сестри прокинулися вдосвіта. Поснідали, хто як звик.

Тіна двома філіжанками подвійної кави без цукру, але з сиґаретою, а Нінон двома бутербродами за своєю рецептурою: щедро наквецяний маслом навпіл розрізаний батон, вимощений ковбасою, сиром, салатом, залишками рибних консервів.

Від своєї перестарілої іномарки Нінон хтиво припала поглядом до Василининого авта. Джип утаємничено тьмянів тонованими вікнами і уособлював надихаючу максиму великого Мао: десять років самовідданої праці - десять тисяч років щасливого життя. І так, і сяк помаркетинґувавши, Нінон дійшла невтішного висновку: бізнес з Василиною малорентабельний. Як мінімум. Затрати зусиль вочевидь виявляться вищими за ефективність. На такий ризик можуть піти не багаті, а дуже багаті. Котрі дозволяють собі забаганки для багатіїв. От женихи років до двадцяти - товар ліквідний. Гарчать мотоциклами по всьому селу - ні роботи, ні перспектив. Щоправда, поробилися російськомовними, але ж десять мільйонів зелених… Кого хоч мови навчать.