Коллектив авторов - Основи економічних знань

Уже на самому початку свого існування (із середини XVІІІ ст.) політична економія для відповіді на сформульовані вище проблеми звертається до аналізу принципів і законів функціонування та розвитку суспільного виробництва, виходячи з того, що саме у виробництві створюються матеріальні блага, поза якими неможливо забезпечити, на тих чи інших засадах, реалізацію потреб людини та суспільства. Хоча Європа XVІІІ ст. й була в економічному, політичному та соціальному плані досить неоднорідною, проте в абсолютній більшості країн того часу в національному господарстві ще переважав аграрний сектор економіки, орієнтований, в основному, на задоволення нагальних первісних потреб населення. Тому продуктивним сектором виробництва вважалося лише сільське господарство, отже, й досліджувалися насамперед умови, принципи, закони виробництва, розподілу та привласнення продукту і доходу в різних його формах, що складалися саме тут. Сформована у Франції економічна школа фізіократів(від грец. physis – природа, kratos – влада), яскравими представниками якої стали Анн-Роберт-Жак Тюрго, П’єр Буагільбер, Франсуа Кене, досліджуючи проблему джерела виникнення та зростання доходів в «єдиному продуктивному» секторі економіки, принципів їх розподілу, сформулювала засадничі принципи розуміння законів економічного розвитку, як вони їх собі уявляли:

1) у суспільстві діє принцип природного порядку, основу якого складає повага до прав власності та до влади;

2) саме земля як головний фактор виробництва, здатна приносити дохід, який переважає первісні витрати. Тому лише у землеробстві існує «чистий продукт» (рента), в інших сферах національного господарства чистий продукт не створюється;

3) у суспільстві існує лише один продуктивний клас – землероби, є також непродуктивні класи (ремісники, торговці, чиновники) та клас власників. Доходи, які отримують власники землі – винагорода за їх витрати на підвищення продуктивності (родючості) земельних угідь [3, с. 58 – 69].

Швидкий розвиток економіки ринкового типу у XVІІІ – на початку ХІХ ст., формування інституційних засад капіталістичної системи господарювання, розгортання процесів індустріалізації (початок промислової революції в Європі припадає саме на першу чверть ХІХ ст.) викликали потребу в дослідженні законів і закономірностей функціонування такої системи саме як цілісного утворення, пізнання принципів і ринкових форм взаємодії усіх її структурних елементів. Із цими складними завданнями успішно справилася англійська класична школа політичної економії.Її яскравими представниками є Вільям Петті (1623 – 1687), Адам Сміт (1723 – 1790), Давид Рікардо (1772 – 1823).

Вже В. Петті, визначаючи основні фактори виробництва матеріальних благ, як основи багатства країни та людини, виділяє не лише землю, але й працю. Його знаменитий вираз: праця – батько багатства, природа – його мати, характеризує не лише нову парадигму 8 8 Парадигма (грец. paradeigma – приклад, зразок) – висхідна концептуальна схема, модель постановки проблем і методів їх розв’язання, що панують протягом певного історичного періоду у науковому співтоваристві. Зміна парадигми являє собою наукову революцію. досліджень умов економічного розвитку суспільства, але й закладає основи нової методології розуміння сутності процесів ціноутворення – через визнання праці (щоправда, водночас і землі) мірилом вартості усіх товарів, оскільки «у будь-якому виді праці є дещо спільне, що дозволяє порівнювати усі види праці між собою».

Справжнім батьком класичної політичної економії став Адам Сміт, автор знаменитої праці «Дослідження про природу та причини багатства народів», у якій він виклав свої погляди на внутрішні важелі функціонування економіки суспільства саме як певної системи. Такий висновок можна зробити, навіть просто розглянувши структуру його праці, яка складається з двох книг: книга 1 – «Причини зростання продуктивності праці та порядок, у відповідності з яким її продукт природним чином розподіляється між різними класами народу», книга 2 – «Про природу капіталу, його нагромадження та застосування».

А. Сміт досліджує природу і функції засадничих інститутів та інституціональних форм ринкової капіталістичної системи, зокрема таких як праця (продуктивна та непродуктивна), поділ праці та його причини, гроші, процеси ціноутворення, заробітна плата, прибуток на капітал, земельна рента, нагромадження та використання капіталу, проценти тощо. Надзвичайно цінними для усього подальшого розвитку економічної науки є погляди А. Сміта на роль праці (він визначає її в якості джерела багатства), природу багатства, яке, на думку вченого, втілюється у продукті праці усіх зайнятих у суспільному виробництві, функції та роль товарного обміну для розвитку суспільства. Особливе значення для розуміння принципів та умов ефективного функціонування ринкової економіки має теза А. Сміта про роль «невидимої руки».