Коллектив авторов - Основи економічних знань

Завершує формування цілісної картини функціонування економічної системи ринкового типу в умовах становлення та розвитку капіталістичного суспільства, капіталістичних економічних відносин Карл Маркс. Безперечно, його з повним правом можна віднести до класиків економічної теорії ХІХ ст. Заслуги К. Маркса у розвитку економічної науки полягають не лише у завершенні формування теорії трудової вартості, яку почали створювати А. Сміт і Д. Рікардо, не лише у формулюванні об’єктивних законів функціонування економічної системи ринкового типу (теорія прибутку, ренти, функціонування промислового та позичкового капіталу, відтворення суспільного капіталу та суспільного виробництва тощо), але й законів становлення, функціонування та розвитку капіталістичного суспільства, визначенні природи його внутрішніх економічних і соціальних суперечностей та трансформацій. В умовах поляризації інтересів власників капіталу та найманих працівників, поляризації їх мотивації до праці та неможливості віднайти на етапі індустріалізації капіталістичної економіки ефективних принципів, інституційних форм і механізмів узгодження цих інтересів Карл Маркс створює теорію додаткової вартості, у якій намагається пояснити природу та механізми несправедливого розподілу результатів спільної (суспільної) праці між основними класами капіталістичного суспільства, окреслює вірогідні наслідки поглиблення такої несправедливості.

Принциповою відмінністю економічної теорії К. Маркса, викладеної у чотирьох книгах «Капіталу», є звернення до проблем соціального характеру, розуміння історичного характеру економічної системи та суспільства капіталізму. Саме після появи економічного вчення К. Маркса завершується в основному формування наукової уяви про сутність, внутрішні закони функціонування та розвитку ринкової економічної системи та починається період диференціації економічних наук, пов’язаний із пошуком ефективних інструментів функціонування ринку в інтересах основних його суб’єктів.

Потреба у предметному теоретичному пошуку та обґрунтуванні принципів і форм управління бізнесом в умовах стрімкого розвитку ринкової економіки визначалася насамперед реальними системними змінами, що відбувалися у структурі та принципах функціонування продуктивних сил під впливом технічного та наукового прогресу, у характері економічних відносин, які у ХІХ ст. усе виразніше перетворювалися на цілісну систему незалежно від національних особливостей розвитку тієї чи іншої країни чи регіону світу. Такі зміни, у свою чергу, визначалися всеосяжним переходом світової спільноти у якусь нову системну якість як в економіці, так і в політичному, соціальному, навіть духовному житті.

Для того щоб зрозуміти характер змін в економічному житті суспільства у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. та їх вплив на формування потреби не лише у розвитку власне економічної теорії (політичної економії), але й у появі спеціалізованих (галузевих) економічних наук, здатних визначити закономірності, принципи та механізми функціонування окремих галузей і сфер економіки, окремих бізнесів, звернемося, хоча б коротко, до процесів, що відбувалися у цей період в економіці та суспільстві.

Насамперед слід зазначити, що, згідно з інституційнотехнологічним підходом до аналізу причин і суті трансформації економічних систем та суспільств у процесі їх історичного розвитку, уся історія людства поділяється на три періоди: доіндустріальний (Х тисячоліття до н. е. – середина XVІІІ ст. н. е.), індустріальний – (остання третина XVІІІ – остання чверть ХХ ст.), та постіндустріальний (почався в останній чверті ХХ ст.).

Даніел Белл, один із засновників теорії постіндустріального суспільства, характеризуючи у своїй праці «Прийдешнє постіндустріальне суспільство» різницю між доіндустріальним, індустріальним та постіндустріальним суспільством, визначав перше з них (доіндустріальне)як соціальний порядок, заснований на примітивних виробничих формах, що знаходять свій розвиток у галузях, пов’язаних із отриманням та первісною обробкою ресурсів найбільш придатних для задоволення потреб першої необхідності. Праця у доіндустріальному суспільстві є, на думку Д. Белла, переважно некваліфікованою, оскільки розвиток здібностей суб’єктів господарювання зумовлений традиціями, що склалися у даному суспільстві, отже, люди залишаються нерозривно пов’язаними із минулим. Індустріальний лад, вважає вчений, фактично означає радикальний розрив із доіндустріальною епохою, він стає найважливішою умовою становлення постіндустріальної системи. Його характерні риси: заміна видобутку природних ресурсів виробництвом свідомо запланованих продуктів; масове зростання кваліфікації працівників; основним виробничим ресурсом стає енергія; людина виявляється здатною робити певні локальні технологічні та господарські прогнози. Постіндустріальне суспільствопротиставляється Д. Беллом індустріальному як таке, де виробництво масових стандартних продуктів замінюється системним впливом на оточуюче середовище, внаслідок чого всі сфери людської життєдіяльності стають безпосередньо залежними одна від одної. За цих умов на перший план висувається потреба у висококваліфікованих працівниках, сировинні ресурси поступаються місцем ресурсам інформаційним, у практичну площину переходить потреба перспективного прогнозування господарських і соціальних процесів. Отже, доіндустріальний сектор економіки є насамперед видобувним, він базується на сільському господарстві та безперервно зростаючому видобутку корисних копалин. Індустріальний сектор має насамперед характер виробничий, він використовує енергію та машинну технологію для виготовлення товарів. Постіндустріальний визначається як обробний та інформаційний.