Коллектив авторов - Основи економічних знань

Згідно з цією тезою господарський порядок у ринковій економіці регулюється не втручанням держави, а об’єктивними внутрішніми важелями – ринковими законами, інтересами. Останні при відокремленні виробників (які водночас є і споживачами) можуть бути реалізовані лише за умови визнання корисності результатів праці кожного окремого суб’єкта економічної діяльності іншими суб’єктами, які у даному випадку виступають представниками суспільства. Отже, попит і пропозиція, конкуренція, ціна, продуктивність праці, цінність створеного продукту для інших є тими інструментами, які дозволяють узгоджувати індивідуальні та суспільні інтереси (а таким чином і індивідуальні та суспільні цілі). Відокремленість виробників, конкуренція їх за ресурси, покупця в умовах прагнення кожного суб’єкта господарської діяльності до збагачення, зростання власного добробуту перетворюють його, на думку А. Сміта, в так звану «економічну людину», для якої власний економічний інтерес є, безперечно, домінуючим у всій системі інтересів.

Слід зазначити, що це концептуальне положення економічної теорії Адама Сміта є базовим, в усякому випадку для прихильників неолібералізму та мейнстріму (про що мова буде йти в наступних розділах), і в наш час, хоча система цілей економічного розвитку стала, безперечно, більш різноманітною, збагатилася і не замикається лише на задоволенні економічного та матеріального інтересу.

Розуміння Адамом Смітом сутності внутрішніх важелів та інституціональних форм функціонування ринкової економіки, природи та цілей діяльності економічної людини привели його до висновку щодо необхідності існування економічної свободи індивіда як умови ефективного функціонування економічної системи ринкового типу. Тому А. Сміт виступав проти втручання держави в економічну діяльність підприємців, залишаючи за нею функції захисту країни, створення та підтримки інститутів влади.

Окремо слід зазначити роль Адама Сміта у формуванні теорії вартості. Визнаючи працю єдиним загальним мірилом вартості, вчений зробив надзвичайно великий, порівняно із попередниками, крок вперед у розумінні сутності та джерела вартості, як основи ціни, усієї системи ціноутворення, хоча не всі положення його теорії з позицій досягнень сучасної економічної науки можна визнати повністю коректними, зокрема, такі як уявлення про внутрішню структуру вартості і ціни товару в «примітивних суспільствах» і в капіталістичній ринковій економіці [16, с. 103 – 133].

Отже, слід визнати, що Адам Сміт майже 250 років тому зміг науково визначити основні рушійні сили розвитку економічної системи ринкового типу, окреслити принципи, механізми та суперечності процесу узгодження і реалізації індивідуальних економічних інтересів суб’єктів господарювання в умовах їх відокремленості, сформулювати основні чинники зростання продуктивності праці, поза яким неможливе задоволення постійно зростаючих потреб суспільства та окремої людини (до речі, вже А. Сміт, виступаючи проти втручання держави в економічне життя країни, усе ж зазначав її вирішальну роль у розвитку освіти і науки як умови виробництва, визначав систему стимулів, які сприяли би цьому розвитку. На жаль, праця А. Сміта часто згадується, однак рідко вивчається та використовується при формуванні принципів і цілей економічної політики у деяких державах).

А. Сміт був першим системником, якщо так можна висловитися, серед класиків економічної науки нового часу. Першим, однак не єдиним. Надзвичайно велику роль у формуванні фундаментальних засад майбутньої системи економічних наук відіграли Давид Рікардо (1772 – 1823) та Карл Маркс (1818 – 1883).

Зокрема, Д. Рікардо у своїй праці «Початки політичної економії та оподаткування» (1817) значно поглибив та розвинув учення А. Сміта щодо сутності, ролі, функцій вартості, принципів ціноутворення, формування заробітної плати та прибутку, ренти тощо. Він обґрунтував характер причиннонаслідкових зв’язків, які визначає в економічному житті суспільства закон вартості, довів існування прямої залежності між вартістю (отже, й ціною товару) та кількістю праці, витраченої на виробництво товару 9 9 «Якщо мінова вартість товарів визначається кількістю праці, втіленої в них, то будь-яке зростання цієї кількості повинно збільшувати вартість того товару, на який вона витрачається, а будь-яке зменшення – знижувати її» [14, с. 404]. , чітко окреслив зворотно-пропорційний зв’язок між продуктивністю праці та величиною вартості товару, розкрив надзвичайно важливий чинник формування вартості, отже, й ціни, ввівши в обіг поняття уречевлена праця, під якою розумів витрати на створення ресурсів, необхідних для виробництва якогось певного виду продукту 10 10 «Якщо ми уявимо собі стан суспільства, у якому досягнуті великі успіхи, в якому промисловість і торгівля процвітають, то ми, як і раніше, знайдемо, що вартість товарів змінюється відповідно до того ж принципу: визначаючи, наприклад, мінову вартість панчіх, ми знайдемо, що їх вартість порівняно з іншими речами залежить від усієї кількості праці, яка необхідна для виготовлення їх і доставки на ринок» [14, с. 412]. Більш детально див.: Розділ ІІІ. На вартість товарів впливає не лише праця, застосована безпосередньо до них, але й праця, витрачена на знаряддя, інструменти та споруди, які сприяють цій праці [там само, с. 410 – 416]. . Д. Рікардо фактично першим визначив істинну природу земельної ренти, ув’язавши її виникнення із різною родючістю різних земельних ділянок та відносинами власності, які створюють умови для її одержання. Водночас головною проблемою політичної економії вчений вважав пошук законів, які регулюють принципи розподілу результатів праці як в аграрному секторі економіки, так, власне, й у промисловості. Проблема ця, слід зазначити, не розв’язана й досі, особливо ж у постсоціалістичних країнах.