Максим Чуприна - Дама Пік

– Будемо його ховати.

– Будемо його ховати.

– Будемо його ховати.

– Будемо його ховати.

Якби хтось міг спостерігати з боку, то помітив би, що у піт кинуло вже і глядачів, правда, поки тільки тих, чиї ліжка були ближче до центру кімнати, тобто до місця, де проходив експеримент. Не ворушачись, із застиглими поглядами, не витираючи піт, з блідими обличчями четверо учасників продовжували розпочате.

– Ні, не будемо його ховати.

– Ні, не будемо його ховати.

– Ні, не будемо його ховати.

– Ні, не будемо його ховати.

Те, що відбувається, вже нікому не здавалося смішним. Чомусь у великому приміщенні з високою стелею (метра чотири, що не менше) стало одразу якось жарко і задушливо. Всі присутні вмилися потом, і ті з хлопчаків, хто стояв ближче до місця дії, відчули явні ознаки задухи. Багато хто, не змовляючись, трималися рукою за горло. У всіх без винятку чомусь потемніло в очах і, згадуючи потім те, відбувалося тепер, кожен відзначав, що, незважаючи на ясний день, все виглядало так, начебто була ніч. Нібито в оцю годину в палаті була непроглядна темрява, і замість сонця все висвітлювалося холодним місячним сяйвом. Якийсь ореол таємничості, нереальності відчули всі, включаючи навіть скептиків на кшталт Вовки. Тому вже не доводилося боротися з бажанням голосно розреготатися, це бажання просто зникло.

– Так нехай його чорти з’їдять!

Ніхто не знав, що ще буде говорити Серьога, коли закінчиться це моторошне дійство. Загубилося саме відчуття часу.

– Так нехай його чорти з’їдять! – вимовив другий пацан, що стояв ліворуч від Серьоги. Напруга в палаті досягло вже граничної величини. Здавалося, вона висить у повітрі прямо перед тобою, і, простягнувши вперед руку, можна просто її помацати.

– Так нехай його чорти з’їдять! – прозвучало втретє. І ще раз!

– Так нехай його чорти з’їдять!

Сергій підняв вгору руки, стиснуті в кулаки, з виставленими вперед здвоєними вказівними і середніми пальцями. Решта «експериментатори» повторили його жест, і потім, слідом за ним, вони підклали ці пальці під лікті і коліна Славіка, що сидів спокійно й нерухомо, наче заснув, і в повній тиші дружно почали піднімати знову руки вгору.

Ось вона, кульмінація! Усі глядачі, затамувавши подих, широко розкритими очима в абсолютній тиші спостерігали, як міцне тіло Славіка повільно, але впевнено піднімалося вгору – спочатку на рівні грудей, потім над головами виконавців і ще вище. Мабуть, все ретельно обговоривши і спланувавши заздалегідь, Славка вибрав трьох пацанів одного зросту з Серьогою, ну, приблизно одного, а статурою пацани цього віку і так всі однакові, такі вгодовані богатирі, як Слава, зустрічаються не часто.

Це було вражаюче видовище! Такого ефектного фокусу навіть у репертуарі вже раніше згадуваного гастролюючого гіпнотизера не було. З боку все виглядало так, начебто тіло Славіка піднімається вгору на спущених зі стелі невидимих мотузках. Плавно злегка гойднувшись один раз на бік, спокійний і врівноважений, як Будда, підносився Славік вже набагато вище голів чотирьох хлопців, які без жодного видимого зусилля продовжували піднімати його ще вище, випрямляючи вже в ліктях підняті вгору руки. Тіло Славіка початок завалюватися на спину, тому що ті, що тримали під лікті, вже почали рух вниз, в той час як ті, що тримали під коліна, могли піднімати вгору ще, і піднімали, поки не зрозуміли палаючий люттю погляд Серьожки і теж стали опускати вниз. Це був небезпечний момент: їх важкенький підопічний міг впасти, але, всупереч усім законам фізики, цього не сталося: тіло Слави вирівнялося, голова, що вже почала закидатися назад, знову піднялася вгору, плечі теж, і рівно і плавно в тій же сидячій позі він повільно і плавно був усаджений на стілець. Всі бачили не один раз у кіно, як літають в невагомості космонавти, і ось чесне моє слово: все, що відбулося зараз, було дуже схоже, хоча Славка був і не в скафандрі, а палата взагалі нічим не нагадувала космічний корабель.

Напруга спала, і тиша вибухнула захопленими криками глядачів, які, втім, були тут же перервані шипінням і загрозливими жестами з боку вийшовшого зі стану трансу Славки-важкоатлета.

– Замовкніть негайно, кретини! – з перекошеним блідим обличчям повернувся він до кожного любителя голосно висловлювати своє захоплення. – Вас же чутно в сусідньому бараці, а не те, що за сусідній стінкою. Ідіоти! Зараз же вихователь повернеться!

Того разу, залучений шумом, дійсно повернувся вихователь, тому пацани не змогли одразу ж повторити досвід, хоча всім, природно, дуже хотілося. Зате, коли така можливість, нарешті, з’явилася, то, звичайно ж, був повтор, і не раз; всі бажаючі могли себе потішити і в ролі випробуваного, і в ролі випробувачів. Запам’ятати формулу було не складно, дії чотирьох людино-домкратів теж далися тямущим хлопчакам запросто. Фокус був тільки в емоційному стані експериментаторів: якщо всім вдавалося зберегти серйозність, якщо піддослідний міг ввести себе в транс, як це дуже переконливо продемонстрував у першому досвіді Слава, тоді все виходило так само. Чому тіло піддослідного втрачало вагу, – загадка; але факт: чотири людини брали одну тільки пальцями і легко піднімали його вище своїх голів без жодного зусилля, бо він в цей час не мав майже ніякої ваги. Диво, та й годі! Але в той же час було й таке: стали піднімати Ваську, високого, але дуже худого хлопця (через його худорлявість всі жартували, коли він попросив його підняти, що він і без фокусів нічого не важить), і, вже тримали над головами, він злякався. Злякався, заворушився, і став падати, так як утримати його на пальцях стало вже неможливо – він моментально поважчав. Вийшла купа-мала, добре, що обійшлося без каліцтв. Після падіння, переконавшись, що ніхто не постраждав, Васька попросив повторити досвід, але так як, мабуть, вже знав, що можна впасти, він боявся з самого початку, і тому не зміг розслабитися. Чотири складових механізму «ліфта» цього разу як не старалися, навіть не змогли відірвати його від стільця. І це, звичайно ж, особливо в даному випадку дивно – всі ж знають, що розслаблене людське тіло дуже важке. Кожен дорослий пробував хоча-б один раз піднімати і волочити на собі п’яного, і я думаю, вони зі мною погодяться, що саме через повну розслабленість отакого тіла воно абсолютно непід’ємне. А тут інша картина: худорлявий хлопчина вагою кілограмів тридцять не більш, через свій страх не може розслабитися, і тому четверо його ровесників не здатні навіть злегка підняти його над стільцем. Брали вже й на кулаки, а не на пальці; і все одно ніяк! Славка-важкоатлета, що важить вдвічі більше, піднімали легко, зовсім без жодних зусиль! Фокус-покус, інакше і не скажеш!