Максим Чуприна - Дама Пік

Одного дня всіх ошелешив Слава. Так, той самий Славка-важкоатлет. Як тільки затихли за дверима кроки вихователя, він встав з ліжка і оголосив:

– Сьогодні ми будемо проводити психологічні досліди!

Що таке психологічні досліди з чуток знали всі, багато розмов ходило після масового сеансу гіпнозу – років три тому приїжджав в клуб хтось з послідовників знаменитого Вольфа Мессінга, чудеса всілякі-різні показував.

Десь хвилину після заяви Славіка в палаті було тихо – хлопчаки осмислювали почуте. Коли допетрали, про що мова, звичайно ж, градом посипалися запитання: які такі досліди, хто буде гіпнотизер, де і коли це станеться, кого будуть гіпнотизувати. Славік підняв догори руку, зажадав тишу, і, коли всі затихли, ошелешив ще дужче:

– Сеанс відбудеться ось тут, прямо зараз, гіпнотизувати будуть мене. Петько, неси з веранди стілець.

Стільця встановили посеред кімнати, на нього з поважним виглядом сів Славка, схрестив на грудях руки і зажадав:

– Тільки не галасуйте, не товпіться, дивіться зі своїх ліжок! Ти, ти і ти йдіть сюди, будете допомагати. Слухайте уважно Серьогу. Хто буде сміятися, попереджаю: я на того розсерджуся!

Славчин авторитет забезпечив повну тишу і порядок. Троє призначених ним асистентів підійшли до стільця і стали навколо.

– А можна, ми будемо стояти, Слав? Лежачи ж нічого не видно! – поскаржився хтось із сміливіших глядачів.

– Добре, встаньте – відповів замість Славіка Серьога, його сусід по ліжку. Мабуть, вони заздалегідь удвох з Славком все обговорили, і тепер Сергій взяв у свої руки ініціативу. Ніхто в палаті, само собою, не хотів розсердити грізного «піддослідного», який сидів на своєму стільці посередині палати, й уважно стежив за порядком.

Сергій став зліва від Славіка, по ліву руку біля себе поставив одного з трьох задіяних пацанів, двом іншим вказав місце навпроти, з іншого боку стільця.

– Слухайте мене уважно і буква в букву точно повторюйте по черзі зліва направо те, що я буду говорити. Спочатку ти, потім ти, і ти будеш останнім, – вказав пальцем на кожного з помічників.

– Коли ми скажемо все те, що належить, стиснете ось так, як я, кулаки, – при цьому Сергій показав пацанам два міцно стиснутих кулака з виставленими вперед здвоєними вказівними і середніми пальцями.

– Ти і я, – Серьога кивнув пацану, який стояв навпроти нього біля правого плеча Славіка, – ми візьмемо цими пальцями його під лікті, – він кивнув на Славка, потім подивився на тих помічників, що стояли від нього лівіше, – а ви двоє точно так само візьмете під коліна, і відразу ж почнемо піднімати вгору. Піднімемо на витягнуті руки вище наших голів, після чого відразу ж будемо повільно опускати, і посадимо знову на стілець. Тільки дивіться: піднімаємо і опускаємо повільно і обов’язково серйозно і мовчки. Якщо є питання, то питайте зараз, я постараюся відповісти і почнемо: час дорогий, – може повернутися вихователь.

– А як ми його так піднімемо, він же важкий? – вроздріб запитали всі три «асистенти».

– Піднімемо, він легкий буде. – впевнено відповів Серьога.

– Дивіться, не впустіть мене! – грізно попередив Славка.

– А ти, Славко, закрий очі і постарайся не про що не думати.

– А навіщо очі закривати?

– Ну, розумієш, якщо ти злякаєшся, то до тебе тоді відразу повернеться твоя вага, і ми тебе не втримаємо.

– Як це я злякаюсь?! А ти сам не лякаєшся мені це говорити?!! – почав підводитись Славік.

– Закрий очі, просто повір мені – я точно знаю, що так треба, а інакше нічого не вийде.

– Ну гаразд, я закрию. Дуже вже цікаво, як воно у вас вийде.

– Все, ми починаємо. А вам нагадую – всі мовчите, і щоб ніхто не засміявся, інакше ми це зробити не зможемо – ще раз попередив «глядачів» Серьога.

Його обличчя стало перебільшено серйозним, навіть можна сказати урочистим. Він обвів уважним поглядом своїх помічників, і, дивлячись в упор на того, що стояв ліворуч, вимовив:

– Принц помер.

Після секундної затримки той, зрозумівши, що йому теж треба це проговорить, прочистив пересохле горло і простогнав:

– Принц помер.

У напруженій тиші палати «принц помер» прозвучало ще двічі. Стало зрозуміло, чому декілька разів Серьога всіх попередив, щоб не сміялися. Вся ця сцена була дуже комічною. Між кожною виголошуваної фразою виходила якась неприродна пауза. Намагаючись в точності відтворити фразу, сказану Сергієм, пацани, подумки перетравивши, буквально вичавлювали її з себе. Чомусь всім стало раптом важко дихати, голоси звучали грубо і хрипко, лоби вкрилися великими краплями поту. Все відбувалося ясним літнім днем, в палаті було не темно, – великі вікна пропускали багато світла, але хлопчаки виразно відчули, як зараз над усіма нависла якась ПІТЬМА.