Роман Росіцький - Коли прокидається сила

– Ну, i хто це надумав менi листи писати?

– Якийсь Iдрiге, магiстр незрозумiло чого. – Дядько Гонафо неспішно вибрався з гамака і був підлкреслено спокiйним. – Призначив тобi побачення.

– Ти можеш пояснити по-людськи?

– А чи не забагато ти від мене хочеш? – розвів руками астролог. – Як я можу тобі щось пояснити, коли сам нічого не второпаю? Схоже, що у свiтi духiв полюбляють дурнi жарти, бо це, якщо вiрити авторовi, виклик на бiй.

– Ага, то якомусь там Iдрiге ні з того ні з сього закортiло зi мною повоювати? – Настрій Беренічин зіпсувався автоматично.

– Щось таке.

– А що буде, коли я не з’явлюся на побачення?

– Життя покаже, але тобі особливо хвилюватися не слід.

– Це на сьогодні всі неприємності?

– Чого ти так одразу? Є й приємні новини. Iдрiге прийде аж через пiвтора мiсяця. Отже, часу у нас вистачить.

– Для чого?

– Щоб навчити тебе якихось елементаргних прийомів захисту від меча.

– Отакої! Ти це серйозно? – не могла повiрити Беренiка.

– Серйозно, – мовив Гонафо. – Я тобі, звичайно ж, допоможу, бо сучасній дівчині конче треба вміти битися.

– Дівчині? Я правильно почула?

– Правильно. Чи ж ти не бачиш сама, що зараз у світі робиться? Окрім того в тебе особисто є ще дві причини взятися за науку бою. По-перше, у твоєму сузір’ї зараз перебувають Марс і Юпітер. По-друге, скоро скінчиться твоє третє семиліття. Як не крути, а пора братися за меч.

– Я тобі не вірю. Ти все щойно вигадав. Та й з якого б то дива до мене чіплялися незнайомі дядьки?

– А до гарних дівчат завжди хтось чіпляється, – чомусь зітхнув Гонафо. – Є у мене одне припущення. І якщо я не помиляюся, то на нас найближчим часом чекають пригоди.

– От тільки пригод нам і бракувало, – сказала Береніка, але особливої тривоги у її словах дядько Гонафо не відчув. – То що ти знаєш?

– Дещо. Ти стаєш небезпечною для певних сил.

– Я?! – здивувалася Береніка. – Дурниці.

– А звідки ти можеш знати?

– Як звідки? Я ж не вмію чаклувати, не знаю ніяких там заклять і навіть амулета чарівного не маю.

– А-а, то, по-твоєму, вся сила в закляттях і амулетах? Гай-гай, якби так було, то будь-який дурень, спроможний запам’ятати кілька слів, став би чарівником. Ти так кажеш, бо твоя сила ще не проявлялася.

– Не вірю. Я б щось відчула.

– Відчули інші. І їм це дуже не сподобалося…

– Маєш на увазi того Iдрiге?

– Нi. Скоріш за все Iдрiге – тiльки знаряддя в чиїхось руках. Припускаю, що то робота однiєї вiдьми, яка називає себе Меллiнтою. В перекладi з банагорiйської це ім’я означає «Всемогутня».

– I звiдки ж вона про мене могла дiзнатися? I чому саме до мене причепилася?

– На те вона й відьма. Очевидно, мiж вами iснує якийсь таємничий зв’язок. А бiй покаже, хто успiшнiше боротиметься зi своїми страхами.

– А хiба вiдьми чогось бояться? – несподівано спитала Беренiка.

– Щоб ти знала – вiдьомськi страхи устократ сильнiшi за людські, – пояснив Гонафо.

– Ти щось казав про меч, – раптом пригадала Беренiка. – Хiба ти вмiєш битися?

– А ти здивована?

– Ще й як. От тiльки часу у нас малувато, – зiтхнула дiвчина.

– Це хто сказав: ти чи твiй страх?

– Не знаю…

– I це його слова, – усмiхнувся дядько Гонафо. – Затям собі, що всі песимістичні думки людині навіюють її невидимі помічнички. Більше оптимізму.

– І де ж його взяти?

– А ти носа задери, оптимізм задиристих любить. Ну то як, беремося до науки?

– А хiба у тебе є меч?

– В старi часи мечi були у всiх. – Астролог полiз у найглухiший закуток свого помешкання i за хвилину видобув з-пiд купи мотлоху середнiх розмiрiв меча.

– I чому я досi нiчого не знаю про твою бандитську молодiсть?

– Грудних дiтей ковбасами не годують…

– То це я грудна дитина?! – обурилася Беренiка. – Нiколи не прощу.

Меч дядька Гонафо особливою красою не вiдрiзнявся, був гранично простим i не мав нiяких прикрас. А ще на ньому подекуди траплялися коричневі плями вiд iржi.

– Це що, кров невинних жертв? – поцiкавилася Беренiка, пирскаючи зо сміху.

– Нi, це – печать рокiв… Треба буде тiльки вiдтерти iржу і трохи пiдточити.

– Як ти можеш так зi зброєю поводитися? – дорiкнула Беренiка.

– Зброя на краще не заслуговує, бо створена для вбивства, – вiдказав Гонафо розважливо. – Шкода, що тобi на перших порах доведеться користуватися палицею.

– З якої б то радостi? У мене теж є меч, хоча я й не пам’ятаю старих часiв.

– I звiдкiля вiн у тебе взявся, якщо не секрет? – здивувався астролог. – Щось я не пригадую, щоб ти ним нахвалялася.