Неизвестный автор - Історія русів. Український переклад

І тут ми не можемо пройти мимо ще однієї звістки, зафіксованої в листі декабриста О. фон дер Бріггена, надісланім із села Понурівки Стародубського повіту, з маєтку його тестя М. Миклашевського до Кіндрата Рилєєва: «Я буду прикладати старання дослати Вам, наскільки можна, матеріали із малоросійської історії, маю на увазі дістати таку історію, писану сучасником Кониського Худорбою; вона невідома, бо тільки один примірник її існує в домі, в якому жив Худорба. Ця історія цінується тут нарівні з історією Кониського, ставлять їй тільки за хибу, що вона дуже вільно і супроти уряду нашого написана. Діставши її, я велю зробити з неї два списки, один для Вас, а другий для себе». Обіцянка не була виконана, бо в цьому-таки році, коли писався лист, відбулося повстання декабристів, К. Рилєєв загинув, а О. Брігген був заарештований. У цьому цікавому листі є кілька місць, на які треба звернути увагу. О. Брігген сам історії Худорби не бачив і не читав її, він про те тільки чув («ставлять їй за хибу, що вона дуже вільно і супроти уряду нашого написана», а хіба «Історія русів» не вільно і не супроти уряду написана?). Ця історія цінувалася на Новгород-Сіверщині, як і історія Кониського, тобто «Історія русів»; проте, що О. Брігген «Історію русів» читав і знав, сумніву нема, бо він збирався її навіть видавати.

Коротко про Архипа Худорбу. Він жив у селі Комані Новгород-Сіверського повіту і був шептаківським сотником. Худорби – старий козацький рід, який виводив себе від Михайла Кіндратовича Худорбая (Худорбія) – значного військового товариша, але чи це мало історичні підстави, невідомо. Відомо лише, що Худорби були козаками в Комані, навіть підпомічниками, якими вони записані в актах Рум’янцевської ревізії 1767 року. Один із них мав чин військового товариша – це був Михайло Омелянович Худорба, уродженець Комані, його сином був Архип, інші сини також вийшли в старшину: Опанас став корнетом, а Володимир – значковим товаришем.

Архип Худорба народився між 1748–1750 роками, тобто приблизно тоді, коли мав народитися, за нашими підрахунками, автор «Історії русів», був сотенним канцеляристом, під час Рум’янцевської комісії записаний «атестованим у сотенні новгородські старшини». З 1769 року він – сотенний осавул і, як такий, рушив у тому-таки році в Турецький похід, як і здогадний автор «Історії русів», воював у Другій армії у 1769–1773 роках, був при розоренні міста Дубоссари, при облозі і взятті Бендер, взятті Перекопської лінії та Перекопу, тобто мав добре знати південь України та Молдавію, як це знав і автор «Історії русів». У 1773 році його призначено сотенним отаманом, а з 1777 року про нього писали, що він «у комплекті при полку перебуває». Знаємо, що його представлено до чину секунд-майора. Очевидно, зі Стародубським карабінерним полком брав участь у походах О. Суворова. У 1789–1791 роках востаннє записаний як прем’єр-майор у дворянських реєстрах. У 1799 році Худорбам було признано право на російське дворянство; можливо, це сталося ще за життя Архипа. О. Оглоблин припускає, що він помер у 1799 році. Рід Худорбів був відомий на Новгород-Сіверщині в XIX – початку XX століття. Друге припущення О. Оглоблина: рукопис історії Худорби був знищений або реквізований у 1825 році, після повстання декабристів.

Але ряд дивовижних фактів змушують нас порівнювати цей твір саме із «Історією русів». Виявляється, анонімний автор її виказує чималий інтерес саме до історії роду Худорбів і не раз користується нагодою, щоб піднести цей рід та його заслуги, і це при тому, що насправді Худорби аж ніяк і нічим не відзначалися в історії України.

Тут ми хочемо поставити питання: а що, коли «Історія русів» та історія Архипа Худорби один і той же твір? Чи не був рукопис Худорби, який нібито існував в одному примірнику, автографом «Історії русів». До речі, його й справді могли знищити родичі А. Худорби, коли повстання декабристів було придушене і в суспільстві почалася реакція.

Розв’язати на сьогодні це питання ми не можемо, хіба що подати таки цілком гіпотетичну картину. Припустимо, що історія Худорби та «Історія русів» – один і той-таки твір. У ХVIII столітті до смерті автора (а написав його А. Худорба, коли вийшов у відставку в 90-х роках), він поширення не мав, тобто існував в одному примірнику – автор, написавши його, мав усі підстави остерігатися. Після його смерті, що сталася до 1810 року, з твору було знято кілька чи одну копію, яка чи які поширилися. Саме копіїсти поставили біля твору ім’я Кониського (є копії без такого імені). Ці списки мали локальне поширення, бо йшлося про збереження опозиційної щодо офіційної ідеології книжки. Свого ж імені автор не ставив також з конспіративних міркувань. Отже, «Історія русів» відтоді почала існувати без зв’язку з іменем Худорби. Водночас хтось із родичів А. Худорби 1825 року чи близько того розкрив сусідам чи приятелям факт існування рукопису. Що то за рукопис, ніхто не знав; знали тільки, що це історичний твір і в ньому викладалися вільнолюбні думки, зокрема проти російського уряду. Чи можлива така ситуація? По-моєму, цілком, але фактів на її підкріплення поки що нема та й навряд чи вони знайдуться. Повністю ж таємниця авторства при тих даних, що їх маємо, залишається нерозгадана. Відомо тільки одне: «Історія русів» та історія Архипа Худорби між собою тісно зв’язані, і цього факту обійти увагою аж ніяк не можна.