Неизвестный автор - Історія русів. Український переклад

Цих фактів цілком досить, щоб довести: «Історія русів» копіювалася вже у другому десятилітті XIX століття, отже, рукопис, знайдений у м. Гриневі, міг зовсім не бути автографом; твір копіювався і в 30-х роках, але саме факт відкриття рукопису 1828 року надав йому значення сенсації, навіть моди. Другий висновок: коли гринівський список не був автографом, то й усі гіпотези навколо нього, що постали потім (ми про них розкажемо), безпідставні, тобто можемо тільки припускати, що він писався рукою автора. Цікаво відзначити ще й те, що до 1828 року «Історія русів», очевидно, поширювалася в позанаукових колах, принаймні до 1822 року – про це свідчить факт, що вона не була відома Д. Бантишу-Каменському під час першої публікації його «Історії Малоросії»; зате в другому виданні 1830 року (цензурний дозвіл цього видання позначено 1829 роком) вказується як на одне із джерел, тобто Д. Бантишу-Каменському «Історія русів» стала відома тільки після відкриття в Гриневі.

І справді, саме після цього відкриття фіксуємо велике поширення твору серед публіки, численні переписи його почали ширитися саме після 1828 року. М. Максимович свідчить, що в 1830 році «Історія русів» була вже «в ходу в численних списках», а А. Майков у «Журнале Министерства народного просвещения» (№ 5, 1893) вказав, що сам М. Максимович вперше покористувався фактами «Історії русів» у статті з приводу «Полтави» О. Пушкіна, надрукованій в «Атенеї» в 1829 році. На гадку А. Майкова, з «Історією русів» О. Пушкіна познайомив саме М. Максимович. Уривки з «Історії русів» з’являються в «Запорожской старине» І. Срезневського 1834 року. Тут уміщено «Повість Кониського про хід смерті Наливайка», «Повість Кониського про хід Брестського собору», «Сказання про гетьмана Гулака». Загалом «Історія русів» у цей час вплинула на багатьох письменників, про це оповімо далі, тут же нас цікавить сам факт масового поширення твору.

Друга таємниця книжки – час її написання. Василь Горленко вважав, що її написано між 1822 і 1828 роками, хоч вищеподані факти про поширення «Історії русів» в другому десятилітті XIX століття перекреслюють цей здогад – то, зрештою, крайня межа, до якої відсувають написання твору дослідники. Друга крайня межа – 1769 рік, ця дата береться з самого тексту «Історії русів», бо твір закінчувався так: «На початку 1769 року призначено військам військовий похід і відкрилася справжня з турками війна, котра як закінчиться, Бог відає» (с. 257) [2] Тут і далі сторінки вказані за першодруком О. Бодянського «История Русовъ, или Малой России» (Москва, 1846); цитується в перекладі В. Шевчука. . Але таке датування дослідники вважають облудним, вжитим з конспіративною метою, щоб сховати автора. Зокрема заперечив її А. Єршов; він вказав, що в творі цитується праця Д. Вагнера, надрукована в 1775 році; безсумнівно, користувався автор «Коротким літописом Малої Росії», який видав В. Рубан у 1777 році. На сторінці 257 йдеться про знищення «Рум’янцевського опису» – це могло статися в час глухівської пожежі 1784 року, інша частина опису була знищена в 1776–1778 роках. Згадується в «Історії русів» Тмутараканський камінь, а його знайдено 1792 року. На сторінці 252 автор пише, що царювання Катерини Другої «довготривало продовжувалося» – так могла писати людина в кінці 80-х – на початку 90-х років XVIII століття. А. Яковлів у статті «До питання про автора „Истории Руссов“» додає ще такі зауваги: на с. III натякається на розділ Польщі – перший був 1772 року – третій 1795-го. Згадується в «Історії русів» акт секуляризації монастирів – це сталося 1786 року. В двох місцях автор ужив слово «революція» – це могло статися після Французької революції 1789–1794 років, так само слово «патріот» (с. 122). Ці дані відносять написання «Історії русів» до 90-х років XVIII століття, що найвірогідніше, хоч деякі дослідники кладуть цю дату на початок XIX століття. Визначити дату конче важливо, бо, по-перше, нам треба знати, якого часу сама пам’ятка, по-друге, погляди якої групи суспільства вона відбивала, а по-третє, це має кардинальне значення при розшуках автора. Коли твір написано у XVIII столітті, то відпадає гіпотеза В. Горленка про авторство В. Политики чи інших дослідників, які твердили, що І. Политика почав, а В. Политика твір закінчив; а коли прийняти дату 1769 рік, то від авторства треба відкинути і О. Безбородька, якому було тоді 22 роки.

Ми прийшли впритул до ще однієї, чи не найбільшої, таємниці «Історії русів» – хто її написав? Автор мав підстави ховати своє ім’я і зробив ряд конспіративних заходів, притому так вдало, що його таємницю, можна сказати, не розгадано й досі, хоч це питання розв’язувалося не одним серйозним дослідником. Воно складне, тож спробуємо в ньому розібратися.