Андрій Аркан - Батяр з Клепарова

Якось, тиняючись містом у пошуках будь-якої поденної роботи, трафилася Северину одна дивна оказія, яка вплинула на все його наступне життя. Від свого доброго кумпля, фест мурового батяра з Замарстинова, він дізнався, що з’явилося місце мийника посуду в «Брістолі». Робота, що не кажіть, аж ніяк не пасувала гоноровому батяреві з Клепарова! Але одне те, що був то поважний, найгоноровіший у всьому місті ресторан «Брістоль», а там – дуже добрий, знаний на весь Львів джазовий оркестр з найкращими солістами, Северин, отримавши таку пропозицію, ще якусь мить мнявся, як горича бульба в роті, бо не знав, чи вдасться йому стерпіти всі ті дошкульні жарти (а вони, без сумніву, з’являться обов’язково!) всіх знайомих батярів, коли ті раптом розвідають, яку то працю собі надибав гоноровий Север. Але спокуса наближення до музики доброго оркестру вкупі з чудовим співом взяла гору, і Северин дав згоду на ту працю. Зрештою, не конче її аж так афішувати – ну й що з того, що мийник посуду! То хіба не робота? Та на початках доведеться якось шифруватися, ховатися, а потім, потім він кожному бузю вмить заткає, як хтось почне занадто дрочитися і лаха дерти з нього.

Але не так сталося, як бажалося. Виявилося, що основне, найбільше миття посуду в тій брістольській посудомийні відбувалося саме у вечірній час, власне тоді, коли на сцені великого залу ресторації відбувалися виступи оркестру зі співаками.

Пробиваючись крізь нестерпний гуркіт кухні з невгаваючим брязкотом посуду, постійними криками та лайками зденервованих кухарів та кельнерів, шумом і плюскотом води в задушливих випарах, все ж долітали до чутливих Северинових вух чудові джазові пасажі зіграного музичного ансамблю, іноді перериваючись гучними оплесками залу, знову лунали чисті акорди та співи вишуканими голосами популярних, добре знайомих, чи вперше виконуваних прем’єрних пісеньок.

У такі хвилини Северин забував про роботу, намагаючись вловити і запам’ятати музичні фрази, такти, звучання акордів та хоча б кілька слів з нової пісні у виконанні чарівного голосу. Тоді й отримував Север порцію дошкульних та в’їдливих слів від товстого і лисого пана Бронека, наглядача по кухні, в незмінному чорному фраку і білих рукавичках, який одразу ж незлюбив того впертого батяра і цілий час гострив на нього зуба. Северин незадоволено повертався до клятого миття, вже вкотре вирішуючи кидати ту працю. Ото тілько ще пару днів – і всьо! Всьо! До холєри! До дідька! До курвої мами з такою працею!

Але сталося так, що Северин випадково розвідав, що вранці, коли зазвичай не було такої нагальної роботи, через коридори кухні можна було проникнути нагору до великої, порожньої в такий ранній час зали, де на сцені відбувалися проби оркестру та сольних виступів, розучування нових, модних пісеньок. Якщо обережно пробратися, то там, в закапелку за колоною, у напівтемряві, можна було спокійно насолоджуватися доброю музикою і співом, залишаючись якийсь час непоміченим. Ех, шкода тілько, що то були не виступи, а вправи, які періодично переривалися, аби потім знову заграти з того самого місця.

Так минали дні, а Северин і далі залишався мийником посуду в «Брістолі», і, зціпивши зуби, зносив усе дошкульніші зачіпки пана Бронека. Северин уже знав, що пан Бронек доводився якимсь далеким родичем власнику «Брістоля» пану Зарембському. І мабуть через той родинний зв’язок вони й мали такі подібні, тяжкі характери. Про важку вдачу натури пана Зарембського слава ходила по цілому Львову. Хоча його заклад був завжди в ідеальному стані і ніколи не мав жодних нарікань від заможних клієнтів, але от з обслуговуючим персоналом та особливо з артистами пан Зарембський постійно мав неабиякі проблеми. І хоча те місце було надто привабливе – відоме, гучне й грошовите, рідко хто міг ужитися, чи бодай якось порозумітися з тим нестерпним характером власника ресторації «Брістоль».

Ось настав такий час, коли й Северин, не витримавши, врешті, криків і принизливих знущань пана Бронека, теж вирішив полишити ту нещасну мийку в тепер чортовому для нього «Брістолі»! Але перед тим як забратися звідти остаточно, Северин розробляв план. Він мав дізнатися, де мешкає пан Бронко, і коли той буде в доброму гуморі вертатися домів, а таке траплялося доволі часто, непомітно підстерегти його та й віддячити за всі образи. І віддячити добре так, смачно, по-батярськи, аби пан Бронек до остатку свого життя запам’ятав – як то воно є, коли так необачно відкривати свою криву варґу на того, хто до такого ніяк не надається – на львівського батяра! Від такого пляну Северину стало легше на душі, і в останні дні праці на мийці, коли він тільки-но чекав слушної нагоди, аби здійснити свої наміри, жодної уваги на крики Бронека вже не звертав.