Андрій Аркан - Батяр з Клепарова

І Северин співав далі, вже у супроводі оркестру. В ту ж мить всі відразу відчули, що неочікувано для всіх – ось воно, сталося! Пісня зазвучала, заграла нарешті всіма своїми барвами! Таке ідеально чисте, досконале, гармонійне поєднання музики і співу раптом відбулося з ходу, без будь-яких проб! І то було щось неймовірне, щось феноменальне!

Після завершення такого неочікуваного для всіх ідеального виконання зал ресторації з усіма оркестрантами поринув у блаженну тишу, яка тривала, здавалося, цілу вічність. Розірвав цю тишу сам Северин. Хмільні випари, які було вляглися під час виконання пісні, по-новому заграли в його голові, до нього знову повернувся грайливий батярський настрій і гумор.

– Всім велике і щире «дякую»! – Северин уклонився порожньому залу і, розвернувшись до оркестрантів, посміхнувся: – І вам, панове чудові музиканти, красно дякую за приємно проведені хвилини! – По-блазенськи, найширше розвівши руки в сторони, вклонившись оркестрантам до самої землі, Северин випрямився, всміхнувся та з вигуком: «Ех!» зіскочив зі сцени. А за тим глибоко, по-батярськи засунувши руки в кишені своїх старих зацофаних споднів, попростував до виходу.

– Одну хвилинку! – раптом на весь зал рознісся грізний голос пана Зарембського. Виявляється, він, теж непомічений ніким, десь з-за колони весь цей час спостерігав і за репетицією співачки, і за всім тим, що відбувалося потім. Всіх у залі заціпило – ой, що то зараз почнеться! Та Зарембський на диво спокійно і мирно провадив далі: – Я це вам, вам кажу. Як вас на ймення, прошу пана?

Він звертався чітко до Северина, якого й спинив своїм окликом, але той все оглядався розгублено по залу, шукаючи якусь іншу особу, бо ще не усвідомлював до кінця, що то саме до нього звертається сам власник «Брістоля», який раптом виник тут, наче чорт із табакерки.

– П-перпрошую, п-пане, але я нічого такого н-не вчинив, н-не заподіяв, – залопотів не на жарт перестрашений Северин.

– А я вас ні в чому не звинувачую! Навпаки! То ви назвете, нарешті, своє ім’я? – Зарембський вже з нетерплячкою перервав жалюгідні Северинові виправдовування.

– Северин! – відповів спокійно, нарешті взявши себе в руки, і чогось гордо задер голову догори.

– Отже, Северин? Чудово! Таке справжнє козацьке ім’я! Хе-хе! Пане Северине, прошу до мого кабінету. Матиму до вас одну пильну справу. А ви, панове оркестранти, продовжуйте з нашою неперевершеною. А де ж вона? – Директор приставив дашком долоню над очима, визираючи в потемках зали співачку. – Ага! Ось ви де! Чого це ви там ховаєтесь? Будь ласка, продовжуйте репетицію. Вам доведеться ще багато попрацювати з нашими музикантами. А після закінчення виправи я з вами теж хотів би мати розмову в своєму кабінеті. Продовжуйте, панове, продовжуйте!

Зарембський рвучко розвернувся і, підійшовши до Северина, який все ще стояв спантеличений і не міг зрушити зі свого місця, владно показав йому на засклені двері виходу з зали. І вже на ходу, як завжди діловито, своїм металічним голосом, який наводив панічний жах на всіх без винятку співробітників «Брістоля», розпитував далі в Северина:

– Чи багато ще знаєте відомих пісеньок?

– Та так. Достатньо! – Северин, усе ще гаразд не отямившись, перелякано дріботів за паном Зарембським.

– Добре! Ще які можете назвати?

– Ну, та різні. Треба сісти, пригадати. Ну, наприклад, ще «Моя кохана краків’янко». Потім «Не забувай ніколи ту весну», «Чи ти чуєш голос мого серця». Ну, і батярських цілу купу знаю.

– Того не треба! – Директор відмахнувся рукою. – То вже нас не цікавить!

І вони зникають у довгих коридорах ресторації «Брістоль».

Северин переминався з ноги на ногу на м’якому ворсі великого і дорогого перського килима, яким було вистелено чи не півкабінету пана Зарембського. Тут він почувався дуже ніяково, до того ж похмілля ще давалося взнаки.

Щойно вони зайшли до кабінету, як одразу задзеленчав телефон. Директор зняв слухавку, коротко, по-діловому відповідав і щось занотовував у записнику на столі. А Северин знічев’я роззирався по кабінету.

Темні шкіряні фотелі по обидва боки директорського столу; дорогий колекційний посуд у старовинних різьблених та інкрустованих перламутром креденсах; пальми та фікуси у масивних вазонах на підлозі; вся стеля та панелі стін вкриті витонченою ліпниною з позолотою, крім того, стіни вкривали дорогі шовкові шпалери; бронзові бра, підсвічники у всьому просторі та торшери по кутках кабінету.