Андрій Аркан - Батяр з Клепарова

Якогось ранку, ще добре не виспаний, зморений після бучної батярської забави з моцним перепоєм, Северин сидів на своєму місці за колоною, спостерігаючи за пробами оркестру, які все не клеїлися. Та й не могли склеїтися. Бо якраз пробувалася нова виконавиця, яка володіла не дуже привабливим, не дуже чистим голосом, до того ж мала деякі проблеми і зі слухом, і з відчуттям ритму. А славилася вона на весь Львів насамперед своїми непомірними амбіціями, крутим гонором і препаскудним, гістеричним характером. Така її завищена самооцінка пояснювалася дуже просто – вона мала надзвичайно впливових і дуже багатих покровителів, які з незрозумілих причин були пристрасними, палкими прихильниками її надто суперечливого артистичного таланту.

І того дня репетиція відомого оркестру ресторації «Брістоль» нагадувала якусь нікчемну, жалюгідну самопародію, жорстоку карикатуру на самих себе. А все тому, що гонорова співачка мало того, що вибрала репертуар пісеньок, які їй зовсім не пасували, бо в основному велися від чоловічої особи, так вона ще всю дорогу чіплялася до музикантів оркестру, крила їх усіх на всі заставки, обзивала львівськими вар’ятами, батярами, селюками і весільними лабухами, звинувачуючи їх у невмінні грати в ті моменти, коли сама ж не потрапляла ні в тональність, ні в такт, ні в ритм. Оркестранти то все наразі терпіли, але не знали, скільки ще воно могло так протривати.

Зарембський змушений був погодитися на проби тієї артистки зі своїм оркестром і – подія у Львові нечувана! – особисто благально, мало не стаючи на коліна, попросив своїх музикантів порозумітися з тією, прости Господи, співачкою! і виконувати, по можливості, всі її вимоги, всі її захцянки, і не звертати, заради найсолодшого серця Ісусового, не звертати жодної уваги на ті її дурнуваті доколупування. А відтак спробувати звести все докупи, бо…

Бо раптом, за кілька днів перед тим, Зарембський нарешті втямив, що опинився на краю прірви, ганебного провалу, за яким би ланцюжком потягнувся невпинний відтік клієнтів, а це неминуче привело б до фінансових проблем і, врешті, краху всього підприємства. Зарембський раптом усвідомив, що вже ніхто з відомих чи просто добрих львівських артистів уже не прагнув мати з ним жодних справ. І все то через його дурнувату вдачу. А не стане у Зарембського співаків – розпадеться його знаменитий оркестр. Давні клієнти, звиклі до веселого проводження часу за доброю вечерею, почнуть оминати його заклад, зарплати доведеться всім знизити, а тому вправні кухарі, адміністратори, досвідчені старі кельнери зачнуть шукати іншу роботу. О Господи Ісусе! До чого так може дійти?! Пресвята Діво Маріє! Янголи-хоронителі! Згляньтеся! Помилуйте! Позбавте нещасного від усього лихого, усіх напастей, від бід і злиднів. І Зарембський ревно молився.

Справа виглядала так, що ота відома львівська артистка тепер була чи не єдиною надією, соломинкою для потопаючого, ще якийсь час втриматися на поверхні, заки вдасться щось вигадати. Запросити кого-небудь з інших міст було б найпевнішим. Та для цього потрібен час, якого у Зарембського вже не було.

Коли та співачка знову, вже вкотре, не втрафила в потрібну ноту популярної пісеньки про такого собі львівського фацета, який з букетом білих троянд чекає на кохану, та так і не дочекавшись коханої, минає його життя, розімлілий від теплого повітря, вкрай захмелілий Северин, якому набридло вже, ховаючись за колоною, ледве себе стримувати і тихо дерти лаха з того всього, врешті не витримав.

– Я перепрошую, панове! – Кілька стрімких кроків і Северин опиняється на естраді. – Ще раз всіх перепрошую! Але тота пісенька лине з душі глибоко нещасного чоловіка. Чоловіка, який безнадійно кохає.

Співачку з переляку відразу заціпило і надовго відняло голос. Вона гучно гикнула і, керуючись якимсь могутнім інстинктом самозбереження, невпинно гикаючи, непомітно зникла зі сцени.

Від такої несподіваної Северинової з’яви музиканти сполошилися, як пташки, почали незадоволено перешіптуватися між собою: «Що?! Що він ту робит?! Та то якийсь батяр! Що він собі дозволяє? Де поліція?»

Та той, такий зловісний шепіт незадоволення, здавалося, лише підбадьорював Северина і, незважаючи ні на що, піднесено вів далі.

– Вам тут слід взяти на півтону нижче і не так швидко. І відразу всьо стане на свої місця! Зара я вам покажу, як то ся співає!

І, не зважаючи на наростаюче обурення ошелешених музикантів, Северин почав співати той куплет, який перед тим ну ніяк не вдавався. Раптом весь великий порожній зал ресторації до найпотаємніших закутків і закапелків наповнився лагідним і таким щемливим звучанням рідкісного ліричного тембру. Цей неправдоподібно чистий, оксамитовий, сильний голос Северина вмить змусив усіх музикантів змовкнути і повернутися на свої місця. Северин співав далі, а на обличчях музикантів мимовільно з’являлися теплі посмішки. Северин вже збирався завершити своє виконання на цьому одному куплеті, але зачаровані його співом оркестранти, не змовляючись, раптом заграли музичний програш перед наступним куплетом.