У школі Северин вчився дуже добре. Навіть був найкращим учнем. Всі вчителі були ним дуже задоволені і покладали на нього великі надії – а раптом йому, хоча б одному з класу, вдасться виборсатися з такого життя. Особливо Северином був задоволений парох місцевої парафії, а все тому, що він, коли ще був маленьким Севцьом, сам, без дорослих, прийшов проситися до церковного хору. Парох хоча й був вельми подивований таким проханням малого, все ж таки дозволив йому відвідувати хор, тим більше, що в малого виявився ідеальний слух. Малого Северина тягнуло до музики і невдовзі він самотужки вивчив нотну грамоту.
Та ось мами не стало. В одну мить життя Северинове змінилося. Ні, не можна сказати, що воно стало гіршим. Воно просто змінилося, стало геть іншим.
Його вже зовсім доросла сестра Тетяна стала повноправною господинею. Тепер уже вона була і швачкою, і прачкою, і куховаркою. Хоча кравчинею вона виявилася не такою жвавою і не такою вправною, як її мама, все одно, замовлення надходили й далі. Але от Северинові тепер довелося допомагати сестрі на господарці. Він був змушений покинути школу і поступово звикати до нового життя. Звичайно, вічно так би не тривало. Ще яких два-три-чотири роки і його сестру як дуже добру господиню, хтось би обов’язково потягнув заміж. Тому й залишалося Северинові одне – міркувати, як би то собі знайти якусь роботу. Тут вибір був невеликим і доволі традиційним: або ставати гоноровим батяром, коханцем львівських вулиць, освоїти якесь злодійське ремесло, а потім згнити в Бригідках, або ставати таким собі напівбатяром, йти перекладати бруківку і до кінця життя гибіти на тих львівських вулицях вже не як коханець, а як справжній невільник.
Замолоду Северин вирішив випробувати фортуну. І пішов на львівські вулиці опанувати картярське ремесло. Спочатку йому всміхалося щастя. Він вигравав, був завжди при грошах. Та ось стався випадок, за яким починається потайна сторінка Северинового життя. Ще майже підлітком він потрапив на два роки до цюпи. Як то могло статися, про те ніхто з його приятелів нічого певного сказати не зміг би. Одні казали, що програвся і мав борг, який не зміг вчасно повернути, бо не бажав. Вважав, що його обмахлювали. Зчинилася бійка, в якій він когось нібито забив. Інші казали, що він якогось відомого шулера злапав за руку на гарячому. А тут набігли поліціянти. Видно, що хтось їх попередив, бо шулеру якимсь дивом вдалося втекти. Ще інші казали, що то не через гру, не через карти і ніяких боргів за Северином ніколи не водилося, а просто клепарівські щось не поділили з личаківськими. Северин, звичайно, стояв за клепарівських. Найдивніше було те, що сам Северин, коли повернувся з в’язниці таким, до холєри, моцним збуєм, що його на Клепарові спочатку ніхто не признав, жодним словом ні за яких обставин не згадував про ту загадкову історію. Ніби нічого й не було такого у його житті. І щось у нього вивідати так ніколи нікому і не вдалося. Та було в тому ще й таке, що всі довкола помітили разючі зміни, які сталися з ним за роки, проведені у цюпі. З веселого, жвавого і допитливого, відкритого до всіх і до всього молодого батяра, Северин зробився мовчазним, відлюдькуватим, понад міру задумливим. І що з ним такого в тій в’язниці могло статися – про це також ніхто не міг здогадатися. Подейкували, що за тих пару років він пройшов добрий університет, показав себе якнайкраще, моцним хлопом, що не буде ні під ким ходити, і тим завоював серед усіх шанобливу повагу, навіть авторитет. І через те зійшовся він там з іншими, правдивими авторитетами, чи то циганами, чи то вірменами, чи то з жидами, які вже там йому щось нашептали, чогось його навчили.
Так то було, чи ні, але тепер Северин викликав серед свого люду острах, обережність і ще більшу повагу, ніж мав її доти.
Северин за ті два роки справді дуже перемінився. То одне, що він став таким відлюдькуватим, полюбив самотність і ні з ким тепер кумпаній не водив, навіть з найвірнішими кумплями, що неймовірно їх засмутило. Северин тепер ніколи не торкався карт, та й до цьмаги став байдужим. Але то не головне. По-справжньому Северин усіх на Клепарові вельми здивував, коли одразу ж після повернення з ув’язнення раптом подався на роботу і, за прикладом добропорядних батярів, став навколішки перед львівською бруківкою. Ото була дивина, так дивина! На цілий Клепарів! Та й на Левандівку, Замарстинів і Личаків також! В перші дні Северинової праці деякі батяри навіть збігалися, аби на свої власні очі пересвідчитися, як той скурвий син, той красень на пів-Львова, такий моцний хлопака, батяр над батярами звар’ював! Бо вклєкнув і кладе бруківку! А Северинові то все було якось глибоко до дупи! Мовчки, зосереджено вчився добре класти каменюки і ні на чиї кавали навіть вусом не вів. І за короткий час батяри покинули з ним дрочитися, дали Северинові спокій.
Читать дальше