Андрій Аркан - Батяр з Клепарова

Він давно мріяв побачити й почути на своїй сцені, у супроводі свого оркестру якогось оригінального музиканта-віртуоза вкупі з талановитим вокалістом. Для остаточного сповнення мрій йому до зарізу бракувало саме таких двох артистів. Про молодого, фантастично талановитого трубача, татарина Енвера Булфара, він чув уже давно, навіть бував на кількох його виступах в «Колізеї» та «Жоржі». Так, музикантом він був першокласним, нічого не скажеш! Геній! Але той малий виявився таким гоноровим, що най сховається уся та польська шляхта! Перемовини з тим Енвером будуть непростими, дуже непростими. Ну, нічого! Зеник почекає. Він терплячий, і він вміє чекати. Але от де знайти доброго вокаліста?…

І на днях він вирішив завітати ще й у «Брістоль».

– Севере!.. Севере!.. С-с-севере!.. – дурнувато шепотіли йому кумплі, підбурюючи його на якісь кавали і при цьому пирскали зо сміху. Намагалися так привернути увагу Северина до якоїсь особи, яка в цю мить опинилася на вулиці, де ватага робітників-батярів перекладала бруківку.

– С-с-севере!.. Диви, диви!.. С-с-севере!.. – шипіли, сичали по-зміїному від захвату і душилися, ледве стримуючи дурнуватий смішок.

Северин покинув нарешті вперту, норовливу каменюку, яка пручалася несамовито, ніяк не бажаючи лягати туди, куди потрібно. Він розправив свої широкі плечі, розім’яв їх, хруснувши кістками, і, залишаючись стояти на колінах, впираючись міцними кулаками в пісок, підвів голову.

По сірих тротуарних плитках бадьоро цокали високі обцаси. Дорогі жіночі мешти наблизилися до вкляклого, неначе в побожному поклоні, Северина. Гладенькі довгі ноги крокували впевнено і легко. Шибеник-вітерець бавився вишуканою сукнею з найтоншого шовку, грайливо підносячи її легенькі краї догори перед самим Севериновим носом. Він справді був уже приголомшений і повільно, перебуваючи в дурнуватому захваті, підносив голову догори. Дівочі ноги були урівень з головою Северина. Вітерець, завзято бавлячись краями сукні, задирав їх усе більше, на долю секунди оголюючи вище колін до божевілля спокусливі смагляві жіночі стегна. А далі вкляклий Северин, з відкритим від здивування ротом, задер голову так, що його знаменитий капелюх мало не злетів з голови. Ледве встиг притримати його розчепіреною долонею. Намагався прискіпливо, в усіх деталях розгледіти те жіноче диво, яке ото пропливало повз нього. Аж тут край сукні легенько зачепив Северинове обличчя і з електричним тріском прошарудів по неголеному підборідді. Цієї миті все його тіло блискавкою прошило відчуття, ніби йому відвісили грайливого, але й відчутного ляпаса, який до того ж густо обволік його носа хмаркою п’янкого, спокусливого аромату, від якого запаморочилося в голові. Северин покрутив головою, мов бик, намагаючись розігнати ті памороки і найпильніше розгледіти ту, якій належало звабливе, рідкісної краси тіло, що невпинно віддалялася від нього, приголомшеного і вкрай збентеженого. Доволі високого зросту, тугий вузол густого каштанового волосся зібраний в сіточку, голову на довгій шиї прикрашав невеличкий капелюшок з вуаллю, за якою не видно було більшої половини обличчя. Ах, як шкода!.. Міцна, красива спина, осина талія і… сідниці!..

О, ці жіночі сідниці!..

Северин у ту мить не зміг би пригадати, як би не старався, чи бачив він коли-небудь ще таку красу у своєму житті! Ті дві спокусливі половинки надзвичайно звабливо переминалися під тонкою тканиною та чарівно рухалися в такт легких і впевнених кроків. То були справжні, вишукані, вилиті з живого божественного матеріалу, ідеально-правильної грушовидної форми, з цікавими западинами та лініями, пружні і міцні дівочі сідниці. Довершене і неперевершене творіння Природи! Апофеоз жіночої краси!

Чарівне видіння загубилося серед нечисленних перехожих, які аби не випацькатися, оминали ремонтний безлад і незадоволено намагалися чимдуж проскочити повз тих холєрних майстрів, те батярське поріддя.

Северин намагався, простягнувши в надії руку, схопити і зупинити зникаюче диво, але його рука, не втримавши той невловимий образ, безсило опустилася в брудний пісок. З неймовірно сумним виразом Северин розвернувся до своїх кумплів, які, вже не криючись, дерли лаха, катулялися по піску, і, підігруючи їм, театрально вхопившись обома долонями за серце та закотивши очі догори, гепнувся спиною на пісок.