Джонатан Сафран Фоєр - Всьо ясно

«ТИ БУДЕШ БАТЬКОМ НЕМОВЛЯТІ З РІЧКИ!» – виголосив вищий.

«ТИ БУДЕШ БАТЬКОМ!» – повторив менший, кряжистіший.

« Чудово!» – промовив Дідль, згорнувши четвертий том Книги Повторюваних Снів і здійнявши при цьому хмару пилу його палітурками. – « Це просто чудово! Янкель буде батьком! »

« Мазелтов! – хором відгукнулися конгреганти. – Хай буде так!»

Зненацька Янкеля оповив страх смерті, сильніший, ніж тоді, коли безболісно упокоїлися його батьки, ніж коли на млині забили його єдиного брата чи коли повмирали його діти, сильніший навіть від того страху, який діткнув його в дитинстві, коли він уперше зрозумів, що значить не жити – не перебувати в темряві, не залишитися без відчуттів – просто не існувати, не бути.

Приземлені вітали його, не помічаючи, що, поки Янкеля плескали по плечах, він плакав. « Дякую тобі, — щоразу говорив він, проте не було ясно, до кого він це каже . – Дуже тобі дякую». Отак Янкель отримав дитя, а я – пра-пра-пра пра-пра-прадіда.

Збезчещений лихвар Янкель Д. забрав дитя до себе того ж дня ввечері. «Отак, отак, – сказав він , – підіймаємося на першу сходинку. От ми й прийшли. Це твої двері. А це наша дверна клямка, і ми її відкриваємо. А отут ми скидаємо черевики, коли заходимо. А тут вішаємо свій кабат». Він говорив так, наче вона могла його розуміти, не підвищував голосу, не промовляв надто коротких і беззмістовних слів . «Оце молоко, яким я буду тебе годувати. Його приносить молочник Мордехай, із яким ти одного дня познайомишся. Він бере молоко в корови, яка, коли ти про неї подумаєш, виявиться доволі незвичайною й неспокійною істотою, отож краще не думай про неї… Це моя рука торкається твого личка. Одні люди ліворукі, а інші – більше роблять правою рукою. А от яка ти, ми ще не знаємо, адже ти поки лише сидиш і чекаєш, аби я тебе перепеленав… Це я поцілував тебе. Так завжди буває, коли губами притискаєшся до чогось і цмокаєш – можуть бути інші губи, чиясь щока або ще щось. То залежить… Оце моє серце. Ти торкаєшся до моїх грудей своєю лівою рукою, але не тому, що ти ліворука, хоч і таке може бути, а просто тому, що я тримаю тебе біля свого серця. Воно робить мене живим».

Він зробив малій колиску з великої сковорідки, напхавши її доверху старими зіжмаканими газетами, і поставив її в розтулку печі, щоби немовляті не заважали звуки ззовні. Засувку печі він залишив відкритою й сидів годинами, дивлячись на малу так, як міг би дивитися на хліб, що помалу підходить. Він спостерігав, як дихання у швидкому ритмі підіймає й опускає їй груди, як стискаються й розтискаються кулачки, а очка перекочуються в різні боки без жодної видимої причини. « Можливо, вона бачить сон? – дивувався тихо Янкель. – А якщо так, тоді про що може бути сон немовляти? Haпeвнe, вона снить про своє попереднє життя так само, як я бачу сни про життя після життя». Коли ж він витягував її, щоб погодувати або просто погойдати на руках, на тільці малої чудернацькими татуюваннями проступали відбитки газетного шрифту: «КАМПАНІЯ „ЗА ЧИСТІ РУКИ“ РОЗПОЧАЛАСЯ! МИШУ БУДЕ ПОВІШЕНО!» або «ЗВИНУВАЧЕНИЙ У ЗҐВАЛТУВАННІ СОФ’ЮВКА ПРОСИТЬ УЗЯТИ ДО УВАГИ, ЩО ЙОГО ПЕНІС „ВИЙШОВ ІЗ-ПІД КОНТРОЛЮ“, ТРАГІЧНО ЗАГИБЛИЙ НА МЛИНІ АВРУМ Р. ЗОСТАВИВ ПО СОБІ ЗАГУБЛЕНОГО 48-РІЧНОГО КОТА, МАСТЬ РУДА, МОРДА КРУГЛА, ОДНАК КІТ НЕ ТОВСТИЙ, ХОРОШОЇ СТАТУРИ, МОЖЛИВО, ТРОХИ СХИЛЬНИЙ ДО ПОВНОТИ, ВІДГУКУЄТЬСЯ НА ІМ’Я „МЕТУСЕЛАХ“, НУ, ДОБРЕ – ВІН ЖИРНИЙ, ЯК СВИНЯ. ХТО ЗНАЙДЕ – МОЖЕТЕ ЛИШИТИ СОБІ». Час від часу він колисав її, щоб вона знову заснула, і читав по ній зліва направо, дізнаючись про все, що повинен був знати про цей світ. Якщо ж щось не відбивалося на ній, то й для нього не мало жодного значення.

Янкель уже втратив двох дітей: одне забрала лихоманка, а друге – механічний млин, який, відтоді як його запустили, щороку забирав у громади одне життя. А ще Янкель утратив жінку, тільки забрала її не смерть, а інший чоловік. Одного вечора, просидівши півдня в бібліотеці, він застав на вітальному килимку перед своєю хатою, на самому ШАЛОМ, записку: « Я мусила зробити це заради самої себе».

Лілла Ф. порпалася в землі біля маргариток. Біцль-Біцль за вікном своєї кухні намагався відшкрябати дочиста рибний прилавок. Шлойм В. дивився на світ крізь верхню колбу піскового годинника, з яким так і не зміг розлучитися. Ніхто не обізвався жодним словом, коли Янкель прочитав записку, і пізніше ніхто нічого не сказав, начебто зникнення його дружини нікого анітрохи не здивувало чи всі зовсім забули, що він узагалі був колись одруженим.