Оксана Калина - Повість про останню любов

Одного разу після уроків Таньці вдалося вмовити мене прийти до неї додому.

– Зайди, – просила вона, – ти якась дивна. Невже тобі ні з ким не хочеться дружити? Усе одна й одна. Поговоримо, чаю поп’ємо. З математикою мені допоможеш.

З математикою Танька дійсно не дружила. До того ж мене зачепили її слова. Невже мені й справді ні з ким не хотілося дружити? Пліткувати з дівчатами? Перекидатися на уроці записками з хлопцями, по-дурному хихочучи й затуляючись зошитом? Реготати на перервах? Доки йшли до Таньчиної хати, я ретельно займалася тим, що Ганна Петрівна, класна керівниця, називала самокопанням. І дійшла висновку: ні, не хочеться. Я почувалася цілком комфортно без подружок, записок, реготу. До того ж у мене була Світланка, з якою треба повчити уроки, напрасувати блузки й спіднички, просто поговорити. І зготувати обід – це віднедавна стало моїм обов’язком.

У Таньки нас зустрів дядечко власною персоною.

– О, дядь Паш, привіт! – якось не дуже природно зраділа вона. У мене склалося враження, ніби ця зустріч була підлаштована. – Це Юля, моя однокласниця.

Носатий і патлатий дядько, і справді чимось схожий на кіношного д’Артаньяна, нахилився і поцілував мені руку.

Мені раптом стало так гидко, що захотілося висмикнути долоню і втекти. Цей зовні привабливий чоловік за секунду став мені таким неприємним, що аж занудило.

– Юлечко, приємно познайомитися, – промуркотів він, – ви така гарна дівчинка. Дуже схожа на свою маму.

– Я ще не доросла, аби мені «викати», – досить грубо відповіла я, хоча це було неввічливо. Мама зробила б зауваження за таку поведінку. Однак цей красунчик викликав таку відразу, що я не могла стриматися.

Патлатому дядьку заціпило. Він так само солодко всміхався, але в його очах, сірих, із жовтими краплинами, на мить промайнула злість. Я зрозуміла, що патлатий тільки вдає із себе доброго, насправді ж він лихий. І брехливий.

– Ну, ідіть, дівчатка, у вас свої справи, – солодко проспівав він, намагаючись пригасити злість в очах. Та я бачила, що не сподобалася йому. Утім, як і він мені.

Танька ж була просто в захваті від свого дядечка й тріщала про нього без упину. Може, тому, що вона не мала батька, принаймні я про нього ніколи не чула. Вони з матір’ю були не місцевими, оселилися в нашому селі недавно. Злі язики казали, що Танька нагуляна.

– Дядько Павло навіть за кордоном бував, у Польщі чи в Німеччині, – прошепотіла вона мені на вухо.

– А чому ти шепочеш? – здивувалася я. – Зараз їздити за кордон не заборонено.

– А я в його валізах таке-е-е знайшла! – протягнула Танька, закотивши очі. – Хочеш покажу?

– Ти по чужих валізах лазиш?

– А він не чужий, а дядько рідний! – анітрохи не зніяковівши, відповіла Танька. – То хочеш глянути?

Я вагалася. З одного боку, то сором – нишпорити по чужих речах, а з другого… Одне слово, цікавість перемогла.

– Ну, гаразд, показуй, – удавши байдужість, погодилась я, думаючи, може, сувенір якийсь незвичайний там, а ще краще – шоколад закордонний. Тітка Ірина нас зі Світланкою колись таким пригощала. Смачнючий!

– Зачекай. – Танька мені підморгнула, до чогось дослухаючись. За мить зарипіли вхідні двері, почувся глухий звук кроків, що віддалялися. – Можна! – сказала Танька й полізла під диван, на якому ми примостилися.

За хвилину вона витягла звідти жмуток блискучих глянцевих журналів.

– Дивись! – сказала вона й переможно кинула їх мені на коліна.

З обкладинки одного на мене дивилася напівоголена дівиця з велетенськими, наче в корови, віями. Дівиця була гарною, але якоюсь… незрозумілою. Усе в ній було неприродним: губи, груди, волосся.

– Чого це вона гола? – пробурмотіла я. – Цицьки виставила… наче відра.

– Ну ти даєш, – зареготала Танька, – це ж порнуха! Порнографічні журнали. Ніколи не чула й не бачила?

Я заперечливо похитала головою.

– Дєрєвня, – фиркнула Танька й додала пошепки: – Це ще що. Ось далі погортай.

Я, наче мене хто приворожив, послухалась і почала гортати далі. Кого й чого тільки на сторінках журналу не було! Усіх розмірів, форм, кольорів.

– Фу, гидота яка! – Я швиргонула від себе журнал, хоча в глибині душі собі зізнавалася, що зображене там мене зацікавило, дуже зацікавило. З одного боку, гидота, а з другого… Щось млосно розтікалося по всьому тілу під час перегляду тих картинок. Я, звісно, здогадувалася, чим були зайняті дядьки й тітки на світлинах. Ці картинки викликали відразу, але разом з тим, я мусила визнати, містили щось привабливе.