Виолета Лосєва - Солом’яне танго або Літо в хутряних шкарпетках. Переклад на українську мову – Ольга Блік

Про себе… Так само, купа страшних слів – маркетинг, піар, копірайтинг і т. ін. Зараз «відпочиваю», не з власного бажання. Звільнилася з роботи… Ринок праці «мовчить». Думаю, до кінця січня можна сидіти спокійно.

Люблю камерні театри, класичну музику, ходжу на фітнес… Ну ж бо, тепер розкажи про себе!

ВІН: – Доведеться розповідати фрагментами… Маю прийти до тями…

ВОНА: – ОК, приходь до тями…

ВІН: – Мерсі, Ді…

Пауза…

ВОНА: – Зайнятий? Я готова отримати перший «фрагмент» навіть завтра. Це не натяк, а просто можливість делікатно завершити розмову (якщо ти цього бажаєш).

ВІН: – Ді, я, все одно працюю ще.

ВОНА: – Пишеш філософський трактат?

ВІН: – Майже… Так що все ОК. Я радий тобі. Якщо буду валитися з ніг – так і напишу, що йду спати…

ВОНА: – Зрозуміло. Мені навіть подобається бути серед всієї цієї твоєї філософії та інших новорічних фестивалів і карнавалів…

ВІН: – А я не люблю такі фактоїдні чинники.

ВОНА: – О, це вище мого «дівчачого» розуміння.

ВІН: – Фактоїди – це штучно створені події. Соррі.

ВОНА: – Правда? Ніколи б не подумала!

ВІН: – Не хотів здаватися нескромним…

ВОНА: – Але тобі вдалося…

ВІН: – Моє каяття. У майбутньому постараюся залишатися в рамках легкого листування в чаті.

ВОНА: – Каяття приймається. Цього разу. Залишаймося в рамках.

ВІН: – Добре… Соціологію скасовуємо. Вмикаємо виключно біологію…

ВОНА: – Біологію? Я знову чогось не розумію в твоїх дефініціях?

ВІН: – Я маю на увазі відсутність в листуванні професійного й соціального «навантаження». Нехай у нас буде розмова… людей, а не спеціалістів.

ВОНА: – Якщо «людей», то соціального лушпиння не позбутися.

Пропоную відкинути професійне.

ВІН: – Добре, Ді. Домовимось саме про такі правила…

ВОНА: – Ну власне… Ми не граємо в ігри, правила яких не знаємо.

ВІН: – А даремно.

ВОНА: – Може й даремно… Я пропоную на сьогодні попрощатися – все ж таки, вже пізно… Мені було ду-уже приємно потеревенити з тобою. Буду чекати на тебе завтра – приходь!

ВІН: – Добре. На добраніч. Дуже радий, що ти є.

ВОНА: – До завтра?

ВІН – До завтра…

Пауза…

А тим часом…

***

Маг не любив борщ. І те, що подружка мага не вміла його готувати, було не мінусом, а плюсом.

Виявляється, класичний мінус легко перетворюється на плюс, якщо за це перетворення відповідає маг, який не любить борщ.

Вони грали в таку гру: я не готую, бо ти не любиш, а я не люблю, тому що ти не готуєш.

І обидва любили салат олів’є.

***

– Що ти бачиш за цими дверима? – запитав він

– Пил, павутиння і багато старих покинутих речей… А ти?

– А я бачу таємницю…

– Це тому, що ти – маг?

– Це тому, що я не бачу павутини…

***

– Слухай, начаклуй, щоб все було добре? Допоможи нам, а? – І вона потерлася носом об його жорсткі вуса.

– Та не питання, – відповів він…

***

– Ти говориш так, тому що ти маг і відрізняєшся від інших? – серйозно запитала подружка.

– А хто ж не відрізняється від інших? – розсміявся він.

***

– Тоді я попрошу тебе зайти до кімнати ніжно, – сказала вона.

Він зайшов. Якби хтось чужий побачив, як він заходить, то навряд чи подумав би, що людина увійшла якось по-особливому.

Але вона була впевнена, що він зайшов «ніжно», тому що просила його саме про це.

***

– А хіба мурахи схожі на людей? – запитала подружка мага.

– Ну хіба ти схожа на мурашку? Подивися сама.

Вона подивилася в дзеркало і віднайшла деяку подібність.

***

– Ти замерзла?

– Ага… Дивне якесь літо…

– Нічого, і у цього літа «в шерстяних шкарпетках» буде своя історія…

ВОНА: – Привіт, Алекс! Як справи? Що новенького сьогодні?

ВІН: – Привіт, Ді. Так все та ж робота… А ти як сьогодні прожила свій день вродливої жінки?

ВОНА: – У мене був день не так вродливої жінки, як жінки безробітної. Пошук вакансій, візит до батьків, шопінг…

ВІН: – А зараз чим займаєшся? Чим займається красива жінка після того, як їй довелося трохи забути про те, що вона – красива жінка?