Олексій Щуров - Небіжка для ляльки

Швидкість знизилася повільно. Авто заїхало на парковку одного з торгівельних центрів, які звичайно розміщують за містом. Ґейдвіг вийшла з авта і разом з Іколом попрямувала до ліфта.

Гамір величезної країни, що носить ім’я торгівельний центр оглушив її, а натовп, курсуючий від магазину до магазину, видався їй божевільним, проте через секунду вона стала його частиною та завертілася у цьому вирі людей, скла і світла. Їх божевілля стало її божевіллям, їх безтурботливість – її безтурботливістю, їх сяючи очі при отримуванні нових покупок – її очима. Але впасти до стану невиліковного шопоголізму їй не давав Ікол. Він мав на меті один магазин, до якого прямував разом з Ґейдвіг, не дозволяючи їй піддатися загальній ейфорії.

Хоча цей магазин був непомітним через яскраві та заманливі вітрини сусідніх бутиків, не мав вивіски над входом і навіть двері до нього були звичайними пластиковими, немов до квартири, Ікол впевнено попрямував вниз по сходах. Ґейдвіг йшла за ним, сподіваючись, що не побачить там іншу Гармидершу, що було б цілком вірогідним за теперішніх умов.

Звісно, цього не сталося. Навпаки, невеличке приміщення, на відміну від великої зали лісового будинку, промовисто свідчило про стиль і смак його власників. Стіни було оздоблено плиткою з червоного дерева, покритого темним лаком, шпалери були не паперовими або водними – справжній шовк з ручним розписом під дрібний ненав’язливий малюнок польових квітів, на стінах містилися газові лампи, які можна було побачити тільки десь у музеї. Доповнив загальну атмосферу звук музичної скриньки, яка тихо виводила мелодію без слів на кшталт: «Маскарад, паперових лиць парад, маскарад, заховай ти обличчя, бо впізнають…» Ікол, не чекаючи поки хтось вийде до них, підійшов до стійки та вдарив по дзвонику – такими можуть викликати швейцарів або адміністраторів готелів. Різкий звук дисонував з мелодією скриньки, але він мав наслідки. Бокові двері повільно відчинилися і в передпокій повільно вплило довге шелестяче плаття – це перше, що тоді запам’ятала Ґейдвіг – кінця ще позаминулого століття. Вона посміхнулася. Плаття заворушилося та попрямувало до неї, і дівчина побачила: на неї уважно та зацікавлено дивитися усміхнена біла венеціанська маска з прорізами для очей. Маска трохи почекала, справляючи на гостю певний ефект, і потім тихо звернулася до Ікола. ЇЇ голос нагадував тихий шелест паперу.

– Ти не міг знайти когось менш обділеним смаком та більш елегантнішу? Я не знаю, чим тут можна зарадити. C’est terrible, mon cher ami. C’est terrible 1 1 Це жахливо, мій любий друже. Жахливо. – Франц. . I have been watching her for all the time you have been here and I should say that nothing will fit her. She is a total freak 2 2 Я спостерігаю за нею увесь час, що ви тут блукали, і мушу сказати, що цій ніщо не пасуватиме до фігури. Вона – справжня потвора. – Англ. .

– The beast is to be turned into a beauty according to plan, – тихо відповів Ікол. – You do know why. She mustn’t understand us and guess our designs. 3 3 Звіра треба перетворити на красуню, за планом. Ти знаєш, чому. Вона має не зрозуміти та не здогадатися про наші задуми. – Англ.

Маска полегшено зітхнула у відповідь, бо відчувала: дівчина знала усе, що їй потрібно було знати. Отже, вона знову підпливла до Ґейдвіг та ще раз спрямувала на неї чорноту своїх очей. У тіні неможливо було розгледіти їх колір.

– Що ми бажаємо, моя лялечко? Бути гарною, щоб причаровувати чоловіків, або пристрасною, щоб надихати на спокусу та божевілля? Бути холодною, крижаною, щоб перетворювати усіх на твоїх слуг, або романтичною та чарівною, щоб дарувати натхнення та бути коханою? – лагідно прошелестіла вона. – Тут, у салоні мадам Дізгайз, ти зможеш знайти та обрати те, що тобі так потрібно: вишуканість, елегантність, чарівність. Це моє кредо, і я втілюю його у життя. То ж який твій вибір?

Ґейдвіг нічого не розуміла. Вимова мадам Дізгайз шелестіла та навіювала на неї сон, проте голос Ікола не дав дівчині заснути.

– Цілком оновити гардероб молодої пані. У вас є усе, що може нам знадобитися.

Маска нічого не відповіла, тільки подала знак Ґейдвіг йти за нею до наступної кімнати. Ікол залишився сам у кріслі, роздивляючись передпокій салону, немов бачив його вперше.

Ще декілька сходів донизу – и Ґейдвіг опинилася в іншому світі, у буквальному сенсі цього слова. Кімнату було освітлено багатьма канделябрів, від світла яких тіні метушилися по усьому простору, зливаючись з манекенами та одягом, що висів на них. На відміну від плаття мадам Дізгайз, усі вироби її салону були сучасними, і Ґейдвіг по-справжньому відчула жах: усі ці сукні – темні, яскраві, короткі, довгі, без рукавів або з рукавами, з вирізами, або без – було пошито заради однієї мети: підкреслити, що людина є їх невід’ємним додатком, якщо не власністю. Мадам Дізгайз, напевно, помітила, що відчула її клієнтка, та знову прошелестіла у відповідь: