– А ти починаєш робити успіхи, мені подобається, як це ти робиш. Цікаво за тобою спостерігати, – заговорив вже знайомий голос. – Я почав було думати, що твій працедавець помилився, коли обрав тебе за рекомендацією Макса, а зараз я вже маю іншу думку щодо тебе. Ти дійсно схожа на самицю кроля у сукні.
Він засміявся.
Ґейдвіг не зрозуміла, яким чином з’явився він. Його звичка розчинятися у темряві вже не так дивувала її, як минулої ночі, проте як вона змогла побачити його, все є залишалася для неї загадкою, бо не було чути жодного кроку або звуку, з яким рухають стільці. Зараз вона бачила незнайомця перед собою і не розуміла, чого злякалася. Готувалася до зустрічі з чортом, а бачить перед собою звичайну людину, яка п’є каву та розбиває антикварну куліжанку об кам’яну кришку столу. Почувши про крільчиху, Ґейдвіг різко встала, але була змушена впасти на стілець, бо сукня знову нагадала їй про своє існування.
– Навіщо ж так ображатися? – спокійно спитав чоловік. – Тебе навіть не цікавить, яку роботу тут тобі можуть запропонувати?
Ґейдвіг трошки прийшла до тями після чергового катування сукнею. Її очі вже звикли до присмерку приміщення і вона перевела погляд на чоловіка. Високий, з довгим білявим волосся, що падало на лоба, очі, кольору морської хвилі, прямий дещо довгий ніс, який надавав його обличчю шарму у поєднанні із здоровим скепсисом. Щодо одягу, так можна було б одягнутися для походу на пікнік, а не на ділову зустріч – звичайні темно-сині джинси, футболка хакі та кроси. І на додаток до цього – той перстень який вона бачила учора. Ґейдвіг нічого вже не розуміла. У цидулці було сказано про бездоганний вигляд, але незнайомця це не стосувалося. Вона мала бути зразком для чогось або когось – і нікого більш немає, крім неї та того чоловіка. Вона вирішила спитати, де ж сам Працедавець В, коли помітила, що починає контролювати себе під впливом однієї думки про жахливу сукню. Тому питання залишилося незаданим.
Тим часом чоловік дістав течку і продивився в ній якісь папери. Нарешті він дістав один з них і разом із ручкою простягнув Ґейдвіг. Вона змогла прочитати його, бо літери було надруковано люмінесцентною фарбою.
«Я, …, …. місяць, … рік народження надаю це письмове забов’язання не розголошувати усе почуте і побачене мною без особистої згоди пана В., який є моїм працедавцем. Якщо я порушу – з умислом чи за його відсутності, та у будь якій формі – відповідний договір, я відповідатиму особисто перед моїм роботодавцем за цей інцидент, і він матиме усі повноваження до вживання будь-яких санкцій щодо усунення перешкод, що заважають його успішності».
Ґейдвіг нічого не зрозуміла. Вона ще й ще перечитувала документ, здавалося, вона була шокована прочитаним. Вона здивовано поглянула на незнайомця. Він спокійно дивився на неї.
– Я це повинна підписати? – спитала вона.
– Так, бо якщо не буде підпису не буде і відомостей про нову роботу, не кажучи вже й про саме твоє влаштування, а далі – в тебе невеликий вибір, сама розумієш.
Дійсно, Ґейдвіг розуміла. Грошей катма, з апартаментів завтра виженуть, йти нікуди. Макс не Макс яка їй різниця, що буде потім. Вона не вагаючись поставила на папірці свій підпис та повернула його незнайомцю. Він лагідно до неї посміхнувся і продовжив:
– Зовсім інша справа. Чомусь я знав, що саме ти погодишся. Твоє ім’я, Ґейдвіг, мені знайоме від Макса. Про тебе мені відоме усе, але я дещо хочу почути від тебе, бо це прискорить справу. Я ж назвусь, коли сам вважатиму за потрібне. Отже, тебе відрахували з факультету мистецтв, можна поцікавитися за що?
– Нагримала на тупого діда, який вважає себе академіком та експертом. Йому не подобалися мої випускні витвори, маразматик помішан на думці, що сучасний автор мертвий і не має власної думки. Сказав, що мої скульптури – несмак та профанація естетизму. Він ще ректором виявився. Усі у нього як миші бігали. Мене не відрахували, я випустилася, а от диплому так і не отримала. Якщо тут пита…
– Ті фрагменти картону, паперу та пластику нікому не потрібні, – заперечив незнайомець. – Вони у твоєму житті щось вирішили?
– Ні.
– Тоді чому перейматися з цього питання. Нам вони також непотрібні, бо більшість тих, хто сидить на кафедрах або настільки зашорені своїми великими питаннями, що не бачать життя, або перетворилися на творчих імпотентів. Ти сама бажала б для себе такої збоченої долі?
Ґейдвіг похитнула головою.
– Саме з цього порозуміємося швидко. Тепер скажи, що для тебе створювати щось або когось? – у його очах промайнули бешкетливі вогники.
Читать дальше
Конец ознакомительного отрывка
Купить книгу