Олексій Щуров - Небіжка для ляльки

– Я реалізую себе, – розгублено відповіла вона.

– У якості кого? Митця? Творця? Жінки?

– Я зовсім спантеличена… Мабуть… Усіх.

– Якщо ти така розумна, то чому досі жебракуєш? Чому не продаси жодної скульптури?

– На агентів та виставки потрібні кошти, а в мене їх нема, – відповіла Ґейдвіг. – Тут усе повинно розкручуватися, ви ж самі розумієте.

Чомусь вона вирішила називати того чоловіка на ви, хоча до цієї миті вона так мало до кого зверталася.

– І ми тебе розкрутимо так, що сама не помітиш, як зробишся відомою, – відповів чоловік. – Тобі тільки треба виконувати наші вимоги. Крок ліворуч чи праворуч – вважай розстріл. З правилами згодна? Вони не занадто обтяжливі і їх небагато. Твоєї усної домовленості буде достатньо.

– Згодна.

– Я натякав тобі, що матимеш робити. Зараз розповім більш докладно. Ти будеш лялькаркою. Майструватимеш ляльок, ми будемо їх продавати, а ти заробиш багато-багато паперу та цифрових одиниць, які звичайно називають грошима. Є одне але: ти маєш суворо дотримуватися наших технологій, якщо відступиш хоч на крок, наслідки для тебе можуть стати м’яко кажучи фатальними. Я не залякую. Попереджаю. Товар, до якого ти матимеш відношення, дуже коштовний. Це не попса і не класика. Це ексклюзивні речі, на яких буде твоє тавро поряд з трендом компанії. Цікаво?

– А як називається компанія? – поцікавилася Ґейдвіг, і сукня знову нагадала їй про себе.

– Компанія не відома у широких колах, – заспокоїв її чоловік. – Проте її послуги користуються попитом серед впливових осіб цього світу. Тому її назва тобі нічого не скаже. Напрям, яким ти займатимешся, на відміну від усіх – не тільки елітарний, а ще й спрямований водночас і на масового покупця. Того, який зможе заплатити.

Ґейдвіг тільки кивнула у відповідь. Існування, яке вона зараз вела, дуже їй набридло. Хотілося більшого. Дивно, але вона почала розуміти, що незважаючи на усі незрозумілі речі навколо неї, – вони і складають ту одну велику приємну несподіванку.

– Я приймаю усі умови, якими би вони не були. Дайте мені контракт і я його підпишу, – ще більш несподівано для себе відповіла вона. – Як вас звуть?

Чоловік посміхнувся і передав їй теку з паперами.

– Звати мене можеш Ікол, все рівно моє ім’я тобі нічого не скаже.

Ґейдвіг навіть не перебирала документи, які їй подали. Вона відшукала останній аркуш, де треба було поставити підпис, надряпала ручкою величезну закарлюку та повернула теку Іколу. Той ще раз привітно посміхнувся їй, підійшов та невідомо звідки у нього у руці опинилася чорна троянда, яку він подарував Ґейдвіг.

– Ти не дуже квапилася з прийняттям рішення, але прийми мої поздоровлення, бо ти зробила вірний вибір. З цієї хвилини ти одна із багатьох співробітників корпорації. Фанфари грати не будуть, проте це слід відсвяткувати. Як ідея до вечірньої поїздки…

– У нічний клуб?

– Ні, у дорогий ресторан, забудь про ці дурні заклади, моя пташечко, забудь. Твій статус змінився докорінно. Таким, як ти, нічні клуби не личать.

Ґейдвіг майже не розкрила рота від подиву. Вона і ресторан, та ще дорогий, як пообіцяв Ікол. В неї дійсно є, що святкувати. Раптом вона дещо згадала: ніч вона провела тут, а де зустріне наступною? Ікол немов прочитав її думки:

– Зараз заїдемо до твоїх апартаментів, заберемо усе необхідне, а той мотлох, який ти називаєш одягом, можеш залишити там. Більш він тобі непотрібен. Поки користуйся тим, у чому приїхала сюди, сукня тебе відпустить. Закарбуй зараз одне: у чому ти будеш ходити вибираєш ти, але якщо ти не відповідатимеш корпоративному духу, вибір за тебе робитиму я, або інші менеджери під моїм керівництвом. За те, що була слухняною, я тобі щось подарую.

Він наблизився до Ґейдвіг та палкий пристрасний цілунок обпік їй шию. Звісно, в неї були статтєві стосунки, проте такої суміші радощі, поваги, пристрасті і навіть біті вона ніколи не відчувала. ЇЇ божевілля було миттєвим, солодким, розслаблюючим… Вона сподівалася, що він цілуватиме її і цілуватиме, доводячи до справжнього збудження, однак цього не відбулося. Ікол взяв її за руку. Вони прямували назад до її кімнати, але відчуття Ґейдвіг були дивними: вона йшла, немов не торкаючись ногами підлоги, немов пливучи у повітрі, в його обіймах. Перед її очами усе злилося, як минулого разу, і минулося так раптово, як і цілунок.

Ікол залишив її у тій самій кімнаті, де вона відпочивала. Швидко переодягшись, Ґейдвіг була готова. Ікол якимось дивним чином відчував, що вона робить, як і коли, бо він зайшов до неї одразу, як вона одягнула черевики.