Петро Лущик - Настане день, закінчиться війна…

– Тебе заарештовано за дії, направлені проти його цісарсько-королівської величності, – повідомив Семко.

– Семку, ти з глузду з’їхав? – спробував вирватися Засмужний.

– Я-то при своєму розумі, а ось ти, здається, зовсім його втратив зі своїми москвофілами.

З хати вибігли Пелагея і Юрко.

– Дорку! – крикнула Пелагея. – Що вони від тебе хочуть?

Жінка підбігла до чоловіка, намагалася вчепитися у нього, але жандарм грубо відштовхнув її. Пелагея впала.

– Не чіпай її, нелюде! – знову сіпнувся Теодор.

– О! – захоплено вигукнув Семко. – Опір роботі жандармерії! Оце слічно! [17]Усіх заберемо.

Пелагея, не підводячись, поповзла до Проціва, обхопила його покриті пилом чоботи.

– Семку! Пощади!

– Пощадити? – крикнув Проців. – Я обіцяв тобі, що ти проситимеш мене у моїх ногах. От я і виконав свою обіцянку.

Юрко хотів було також втрутитися і хоч чимось допомогти, але зустрівся поглядом з братом. Теодор ледь помітно кивнув головою.

Семко повернувся до жандармів, що тримали Теодора, і владно сказав:

– Виводьте його!

– Іроде! – крикнув Засмужний. – Дай хоч одягнутися по-людському!

Проців ще раз зневажливо подивився на Теодора, вбиту горем Пелагею і повторив:

– Виводьте!

Один із жандармів штовхнув затриманого в спину:

– Gyerünk! [18]

– Палазю! – сказав до жінки Теодор. – Не плач! Збери якийсь одяг і трохи їжі.

– Збери-збери, Палазю! – засміявся Проців. – Панам жандармам буде і тепло і ситно!

– Семку! – залилася сльозами Пелагея. – Що ми тобі зробили злого, що ти нам мстиш?

– Що зробили? – злісно перепитав Проців. – Та ти мені все життя зіпсувала зі своїм Дорком! Ну нічого. Справедливість переможе. А твій Дорко ще помучиться разом з вашим ксьондзом. Будете знати, як москалям підспівувати!

Ситуація виглядала неприємною. Хоч такий стан і не схиляв до розмірковувань, Теодор все ж зрозумів, що на початку війни з Росією влада заарештовує всіх, хто так чи інакше мав відношення до Товариства Качковського. Якщо так, то він не єдиний сьогодні залишить свій дім.

Жандарми безцеремонно знову штовхнули Теодора у спину, але він втримався на ногах. Розуміючи, що опір нічого крім неприємностей не принесе, Засмужний покірно пройшов до воза, на якому вже сидів Григорій Стадницький. Вилізти на віз із заломленими за спиною руками було неможливо, але тут «допомогли» жандарми. Вони з двох сторін підняли Теодора під руки і буквально кинули на солому. При цьому він боляче вдарився зубами об дошку.

– Куди нас везуть? – тихо запитав він Стадницького.

– Спочатку до старости, – відповів той.

– А потім?

– Мені не повідомляли.

– Ще когось взяли? – допитувався Теодор.

– Знаю що Василя Лаку. А кого ще, не знаю.

– Багато вас, кацапів, наловили, – сказав Семко, який прислухався до цієї розмови. – Шкода, що всіх не застали. Втекли в армію. Ну, нічого. І там знайдемо, будьте певні.

Засмужному враз дуже захотілося побачити сина. Малий Михайлик ще солодко спав, не знаючи про те, що у родину прийшла біда. Теодор хотів було навіть попросити Пелагею розбудити сина, але вчасно спохватився. Сльози сина для бузувіра нічого не значать, лише зашкодять психіці малого.

Палазя стояла у воротях разом з Юрком і плакала. Той тримав зовицю за плечі і з-під лоба дивився на жандармів. Теодор боявся, що запальний молодший брат щось натворить і сам потрапить у біду, тому заспішив попередити.

– Юро! – сказав він. – Ти пам’ятаєш, що мені обіцяв?

Юрко лише кивнув головою.

– Я подбаю, – лише сказав.

Тим часом Семко з жандармом сіли на лавку спереду воза, інший жандарм позаду.

– Вйо! – хлиснув батогом Проців. – Поїхали!

Коні рвонули вперед. Лише тепер Пелагея, здавалося, прокинулася. Вона вирвалася з обіймів Юрка і побігла за підводою.

– Дорку! – голосила вона. – Та куди ж вони тебе забирають!

Жінка підбігла до воза, схопила за мундир жандарма.

– Паночку! Змилуйтеся!

Замість відповіді жандарм штовхнув її ногою.

– Hátrébb, asszony! [19]– прошипів він.

Пелагея впала на дорогу. До неї підбіг Юрко і допоміг підвестися. Теодор був обурений такою поведінкою жандарма, але вдіяти нічого не міг. Натомість Стадницький голосно сказав:

– Палазю, збери якоїсь їжі й одягнутися й принеси до церкви. Нас везуть туди.

Пелагея цього вже не чула, а Семко сказав:

– Не потрібен більше вам ні одяг, ні їжа. Здохнете голодні і голі.

Теодор розумів, що гірше, ніж йому вже визначено, не буде, тому запитав Проціва: