Леся Олендій - Гніздо горлиці

Визирає у вікно в надії побачити Дмитра, який стежкою наближається до рідної оселі. Але чоловік не лише не наближається. Його постать і на горизонті не маячить. Неподалік біля лісу, з іншого вікна видніється розхвалена бабою Анною та Юрком їхня нова садиба. Те, що Дарині вдається здалеку побачити, виглядає привабливо. Але зблизька оглядати новобудову сама не піде. Дмитра дочекається: він їй усе і розкаже, і покаже, і пояснить, чого не зрозуміє. Сподівається, він і воду туди вже провів, і санвузол зробив. Пригадала, як чоловік її колись столярством захоплювався й подумала, що стіл і стільчики власноруч для нового будинку він, якщо ще не зробив, то точно зробить. Він хоча цій справі професійно не навчався, однак вміннями наділений. Дарина згадала давній добрий час: їхнє перше сімейне ліжко, змайстроване Дмитровими руками, маленькі столик і стільчик до першого дня народження доньки. За вчорашнім днем не ганялася, проте від приємних спогадів очі жінки зволожіли. Жили скромно. Не в достатках купалися, а в тихому сімейному щасті.

Дарина сідає за стіл і довго дивиться на вишитий маминими руками, із зображенням пари гуцулів й смереками настінний рушничок, що висить на гвіздочку біля вікна. Від осілих на ньому порохів він із предмета домашнього декору став геть схожий на брудну ганчірку. Видно, під час її відсутності вдома Мирося цілковито збайдужіла до батьківської хати – як раз на рік лад у ній наводила, то й добре. Нечистими постіллю й рушниками хатній «порядок», мабуть, не обмежується. Перед святом Дарина матиме що прати й вичищати.

У лівому верхньому кутку вікна, під подувами вітру з квартирки, легенько похитується майстерно зітканий килимок з павутини. У ньому повисла муха. Навколо неї то вправо, то вліво снує павук. Дарина не з тих, хто боїться цих створінь. І вони їй не заважають. Мирно з ними співіснує: павутину акуратно прибирає, павука залишає жити. Але зараз її увагу привернув не павук, а муха в павутинні. Павутина – пастка, муха – жертва обставин. Як віддзеркалення її власної ситуації. Вона також – жертва обставин, у які її закинуло життя. Муха зі своєї пастки вже не вибереться. А вона зі своєї? Вона зі своєї повинна вибратися, її пастка – не смертельна. Навіть, здавалося б, у найбезвихіднішій ситуації приходить відповідний час і рішення відшукується. Наближаючи цей момент, важливо не перетворюватися на полонянку відчаю.

Небо за вікном все дужче затягується паскудною сірою пеленою – погода мінятиметься. Дивиться, як у далині вітер колише гілля дерев. На неї накочується втома. Хатню тишу порушує лише цокання годинника. В очікуванні чоловіка Дарина ще якийсь час намагається боротися з дрімотою. Свинцеві хмари вихлюпуються на землю дощовою зливою. Жінка кладе голову на руки, очі самі заплющуються. Поринає у сон при столі. Чує, як знадвору в шибки гамірно б’ють краплини. Їхні удари посилюються і вони вже злісно тарабанять по стінах і даху. Разом із холодним гірським повітрям проникають через розчинену квартирку й мокрими плямами осідають на підвіконні.

Щойно Дарина зійшла з українського буса, який привіз її в цю чужу країну, як шум і метушня великого міста впали на голову жінки, лякаючи невідомістю чужини. Так далеко з дому вибралася вперше. На великій площі припарковано безліч бусів схожих на той, яким вона приїхала. З українськими номерами, з різних областей Батьківщини. Шумно і гамірно. Водії діловито беруть із рук жінок, які до них підходять, великі торби, коробки. Ставлять на вагу. Визначають точність вмісту в кілограмах. Жінки дають їм гроші, водії трамбують отримані передачі у відчинені задні двері невеликих транспортних засобів. В один навіть складений стілець ввіпхнули. Дарина з цікавістю за усім спостерігає. У загальній метушні на неї не зважає ніхто. Встигла оглянути жінок, які підходять і відходять від бусів, й відмітила для себе особливість вбрання зіталійщених українок. Її однолітки з вигляду майже всі одягнені у джинси чи лосини. Старші також, незалежно від зросту і маси тіла, або у джинсах, або у штанях класичного крою. Вона ще не з їхньої зграї. На ній проста, проте чиста одіж: чорні прямі штани й турецька світла розстебнута куртка. Поверх фіолетового гольфа пов’язано бежеву хустинку. Волосся заколкою підібрано у відстовбурчений хвіст. Біля ніг Дарина поставила велику спортивну торбу, у якій поміж вбранням і взуттям надійно примостила і три півлітрових банки: одна – з варенням, дві – з домашніми салатовими закрутками. Як казала колись її бабуся: «Маєш у торбі, з’їж на горбі». Вона ще не знає, яке побутування на неї чекає, а з закрутками навіть у найгіршій ситуації зовсім голодною не почуватиметься. При потребі і без хліба зможе їсти. Прислухається, як усередині народжується і холодною хвилею розростається тривога. У голові метушаться думки. Жінки проходять повз Дарину, не звертаючи на неї жодної уваги.