Марк Леві - Така, як ти

– І де він спатиме?

Лалі кинула погляд у кінець коридору.

– Навіть не думай! – скипів Діпак.

Він поклав рушника, перетнув вітальню й відчинив двері до блакитної спальні. Чоловік сам пофарбував її тридцять років тому. Він ще ніколи не знав такого болю, як тоді, коли викидав власноруч зроблену колиску. Відтоді він заходив до цієї кімнати лише раз на рік, сідав на стілець біля вікна і мовчки молився.

У Діпака перехопило подих, коли він побачив, як дружина змінила кімнату.

Лалі підійшла до нього зі спини й обійняла.

– Подих юності нам не зашкодить.

– А коли він приїде, цей племінник? – запитав Діпак, коли почувся дзвінок домофона.

Чекаючи гостя на сходовому майданчику, Лалі поправила сарі й провела рукою по зібраному у високий пучок волоссю, яке підтримував світлий роговий гребінь.

Санджай прочинив двері ліфта. На ньому були джинси, біла сорочка, підігнана по фігурі куртка й елегантні спортивні черевики.

– Я не таким тебе уявляла, – промовила вона трохи спантеличено. – Почувайся як удома.

– Можна обійтися й без цього, – пробурчав Діпак позаду неї. – Я подам нашому випадковому гостю чаю, а ти підеш і переодягнешся.

– Не слухай цього старого буркуна, – втрутилася Лалі. – Діпак кепкує з мого вбрання, але ж я не знала, яка людина постукає в наші двері. Наша родина була такою консервативною…

– Індія дуже змінилася. Ви чекали на мене?

– Звісно ж, я на тебе чекала. Ти дуже на нього схожий, – зітхнула Лалі, дивлячись на гостя. – Здається, ніби я знову бачу брата, з яким не розмовляла сорок років.

– Не набридай йому старими побрехеньками. Певно, він утомився, – перебив її Діпак і провів гостя до їдальні.

Лалі повернулася, змінивши сарі на штани й блузку, і побачила, що чоловіки сидять за столом і щосили намагаються підтримувати розмову. Вона подала печиво, запитала у небожа, чи добре минула подорож, а також порадила, які місця у Нью-Йорку варто відвідати. Лалі намагалася говорити за двох, оскільки її чоловік виявився не дуже красномовним. Санджай вичікував моменту, коли можна буде піти, не проявивши неповаги. Він потамував позіхання, давши Діпаку привід сказати, що всім уже пора відпочивати.

– Твоя кімната готова, – оголосила Лалі.

– Моя кімната? – захвилювався Санджай.

Жінка взяла племінника під руку й повела його до блакитної спальні. Санджай стримано роззирнувся по кімнаті.

Лалі застелила розкладний оксамитовий диван із широкими бильцями помаранчевими простирадлами, поклала дві квітчасті подушки й клаптикову ковдру ручної роботи. Вона перенесла столик із передпокою і поставила на нього глиняний горщик із паперовими квітами.

– Сподіваюся, тобі тут сподобається. Я така щаслива, що ти до нас завітав!..

Лалі опустила штори й побажала племінникові доброї ночі.

Санджай поглянув на годинник: 19:15. Перспектива пожертвувати напівлюксом у «Плазі» з видом на Центральний Парк заради кімнатки площею в шість квадратних метрів у Східному Гарлемі жахала його, тож він заходився вигадувати, як же вирватися з пастки, не образивши тітоньку. Бранець власної ввічливості, він зателефонував водієві й придушеним голосом повідомив, що більше не потребує його послуг. Дослухаючись до писку дивана під сідницями, він мріяв про королівське ліжко, в якому мав заснути.

У будинку № 12 на П’ятій авеню Хлоя відчинила двері квартири площею двісті п’ятдесят квадратних метрів. Поклала ключі на ґерідон [2] Ґерідон (фр. guéridon ) – маленький круглий столик на одній ніжці. у передпокої й рушила коридором. Цей коридор із фотографіями на стінах скидався на галерею її життя. Деякі світлини їй подобалися, наприклад та, на якій батькові було тридцять і його густа шевелюра та обличчя Індіани Джонса зачаровували її подруг-старшокласниць. А інші вона ненавиділа, як ось цю, де їй вручають медаль після забігу в Сан-Франциско, а мати стоїть похнюпившись – уже наступного дня вона зібрала валізи й пішла. А ще вона відчувала ностальгію, зупиняючись перед світлиною з песиком, який був частиною родини, – ще коли батьки були разом і родина існувала.

З бібліотеки пробивалася смужка світла. Дівчина мовчки заїхала досередини й поглянула на батька. Його волосся досі було густим, але руда барва обернулася на попіл. Зігнувшись над столом, професор Бронштейн перевіряв роботи студентів.

– Як минув твій день? – запитала вона.

– Викладати кейнсіанство купці прищавих студентів веселіше, ніж може здатися. А твій кастинг як? – запитав він, не підводячи очей.