Марк Леві - Така, як ти

Через рік, п’ять місяців і три тижні він здолає 23 448 кілометрів – висоту Нанда-Деві, помножену на три тисячі. Подвиг і мрія всього його життя. Кожен знає: «Богиня радості» – найвища гора, повністю розташована на території Індії.

Ручний ліфт Діпака – раритет. В усьому Нью-Йорку залишилося тільки п’ятдесят три кабіни, керовані важелем. Але для мешканців цього будинку він є ніби спогадом про вишуканий спосіб життя.

Діпак – представник професії, що вимирає. Чоловік і сам не знає, засмучує його цей факт чи сповнює гордості.

Щоранку о 6:15 Діпак заходить до будинку № 12 через службовий вхід. Спускається сходами в підвал і прямує до шафки у підсобці. Залишає там завеликі штани й вилинялу куртку, одягаючи натомість білу сорочку, фланелеві штани й редингот, пластрон якого гордо прикрашає вишита золотом адреса його роботи. Він зачісує назад рідке волосся й натягує на голову картуз, а тоді зиркає в маленьке люстерко, причеплене до дверей комірчини, і йде змінювати містера Ріверу.

Потім він півгодини начищає кабіну: спершу витирає м’якою ганчіркою лаковане дерево, потім полірує мідне руків’я. Зайти до його ліфта – наче здійснити коротку мандрівку у вагоні Східного експреса, або, якщо підняти голову й помилуватися фрескою в стилі Ренесансу, що оздоблює стелю, – здійнятися до небес у королівській труні.

Сучасний ліфт обійшовся б мешканцям значно дешевше. Але як виміряти цінність вітання та уважного ставлення? Як оцінити терплячість того, хто делікатно залагоджує конфлікти між сусідами, важливість того, хто зігріє ваші ранки добрим словом, підкаже, котра година, не забуде про ваш День народження, пригляне за квартирою, доки ви мандруєте, і втішить своєю присутністю, коли ви повертаєтесь у самотній дім на порозі ночі? Ліфтер – значно більше, ніж професія. Це духовний сан.

Протягом тридцяти дев’яти років кожен день Діпака скидався на решту. Між годинами пік уранці та ввечері він влаштовується за бюрком у вестибюлі. Коли з’являється відвідувач, Діпак зачиняє двері будинку й проводить гостя до свого ліфта. Також він приймає пакунки і двічі на день миє величезне дзеркало та скляні панелі кованих дверей. О 18:15, коли містер Рівера приходить заступити на зміну, Діпак урочисто передає йому свої володіння. Тоді спускається у підвал, вішає білу сорочку, фланелеві штани й редингот, кладе на полицю картуз, одягається у звичне міське вбрання, зачісує волосся назад, зиркає у дзеркало й шкандибає до метро.

Станція «Вашингтон-сквер» не дуже популярна, тож Діпаку завжди вдається знайти собі місце, яким він одразу ж поступається першій зустрічній пасажирці, коли вагон заповнюється на станції «34-та вулиця». На 42-й вулиці більшість людей виходить, тож Діпак знову сідає, розгортає газету й поринає у світові новини аж до 116-ї. А потім долає пішки сімсот метрів, що відділяють його від дому. Він повторює цей маршрут вранці та ввечері, під літнім сонцем, осіннім дощем чи сніговими бурями, що ринуть із зимового неба.

О 19:30 він приходить до дружини й вечеряє у її товаристві. За тридцять дев’ять років Лалі та Діпак лише раз порушили цю традицію. Лалі тоді було всього двадцять шість, у неї почалися перейми, а переляканий Діпак стискав її долоню в машині швидкої допомоги. День, який мав стати найщасливішим у їхньому житті, обернувся трагедією, про яку вони ніколи не говоритимуть.

Кожного другого четверга Лалі з Діпаком влаштовують романтичну вечерю в маленькому ресторанчику в Іспанському Гарлемі.

Діпак цінує своє розмірене буття не менше, ніж кохає дружину. Але того вечора, саме коли він умощувався за столом, спокійна плинність його буття мала порушитись.

Літак «Ейр-Індія» приземлився в аеропорту Джона Фітцджеральда Кеннеді. Санджай піднявся, щоб забрати сумку з багажної полиці, й рушив до пасажирського трапа. Тішачись, що вийшов з літака першим, він жваво покрокував вузьким коридором. Захеканий молодик увійшов до великої зали, де розташувалися кабінки офіцерів імміграційної служби. Працівник не дуже привітно поцікавився метою візиту Санджая до Нью-Йорка. На те новоприбулий відповів, що приїхав з пізнавальною метою, і продемонстрував запрошення від тітки, яка виступила гарантом його платоспроможності. Офіцер не переобтяжував себе читанням, проте підвів голову, аби подивитися на Санджая. То була тривожна мить, коли, просто спираючись на оцінку зовнішності, будь-якого іноземного гостя могли відправити в кімнату для допитів, а потім і взагалі відіслати в рідну країну. Офіцер лише поставив штамп, надряпав дату, до якої Санджай мав право перебувати на американській території, і наказав рушати далі.