Галина Горицька - Товариство осиротілих атеїстів

Здесь есть возможность читать онлайн «Галина Горицька - Товариство осиротілих атеїстів» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. ISBN: , Жанр: foreign_contemporary, Исторический детектив, foreign_detective, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Товариство осиротілих атеїстів: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Товариство осиротілих атеїстів»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Опальний майор-держбезпеківець Геннадій Петрович закінчує своє двохрічне відрядження. Він мріє про повернення до Києва і впевнений в тому, що всі свої проступки вже відробив, ловлячи парашутистів-диверсантів в Закарпатській області. Як же він помиляється… Адже на нього тільки чекає справжнє покарання…
А зараз, в переддень Всесвітнього жіночого дня 1953-го, за святкування якого в траурні дні по Сталіну позбавляли чинів і звань, він ще нічого не підозрює і насолоджується видом на величну львівську споруду – колишній будинок взаємних обезпечень «Дністер». Йому ввижається, що на ній написано: «Товариство осиротілих атеїстів» – адже ми завжди бачимо те, що хочемо бачити…

Товариство осиротілих атеїстів — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Товариство осиротілих атеїстів», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

– Ти така прямолінійна… Що, немає сірого, лише біле і чорне?

Аля мовчала. Навіть голови з плеча його не підняла. Льоня продовжив:

– А війна, Алю, навіщо? Навіщо все це? Комуналки? Мого батька заслали до Сибіру. Навіщо? У мене тепер ноги нема – ти помітила? І на це я також не знаю, що одповісти…

– Припини. То від тебе не залежало. А одруження…

Льоня враз підхопився з софи. Почав знервовано міряти кімнату.

– Я гадав, ти мертва!

– Не кричи… – притишила його дівчина. – Сідай. Годі вже. Ти зі мною відвертий? Ти справді її не кохаєш?

– Скажу тобі так… – Льоня відчував, як хвиля обурення підіймається всередині, однак вона враз спала. Він подумав: який же радий бачити її, свою Алю. І тому додав вже спокійніше: – Після того, як тебе не стало, я гадав, що вже нікого не покохаю.

Аля промовчала. Не було ані лагідних доторків, ані схвального кивка головою: мовляв, розумію. Знову запала гнітюча тиша, і дівчина ніяк не виказувала своїх почуттів. Так і сиділи в темряві, котра раптово накинула своє тяжке спекотне покривало на вікно комунальної квартири, а з-за нього, мов курям зернят, трохи жовтавих зірок, що подекуди виглядали з-за хмар.

З сусіднього будинку долинала музика. Грав патифон. Льоня знав, що дім той перетворили на відомчий – партпрацівників…

– Джаз, – нарешті мовила Аля. – Давно не слухала платівок. З музики – лише колядки на Різдво та дзижчання цикад ночами влітку.

– Де ти була? Ти розповіси, як вижила?

– Ох, це складно…

– Ну, спробуй все ж таки, дівчино з німого кіно, – пожартував Льоня.

І Аля почала розповідати.

«Неймовірна історія однієї дівчини, котрій поталанило бути єврейкою, однак пощастило вижити у Бабиному Яру»

Але спершу послухай… Зрозумій – я почну розповідати тобі, і ти мені не повіриш. Бо це занадто нереально. Ні – безглуздо… Все наше життя – і твоє, і моє, в межах цієї країни, що палала у війні, – безглузде. Нереальне. Якийсь фарс. Ось ти скажи мені: хіба могло статися так, що з безлічі єврейських сімей, які були розстріляні у Бабиному Яру, сталося так, що і я, і моя мама, себто аж дві, вижили з родини? Та ніхто в таке не повірить! Я тобі кажу… Ніхто.

Мені було, здається, сімнадцять. Ось тобі скільки було в сорок першому? Ага, якщо тобі двадцять один, то мені – сімнадцять. Я ж точно пам’ятаю, що на чотири рочки від тебе молодша. Я ще в садочок ходила, коли ти – у третій. Пам’ятаю, як ти мене вистежував на розі будинку, аби побачити перед школою…

Мама вдягла на мене кілька суконь. Мабуть, гадала, що на новому місці ми їх виміняємо на щось. Так-так, уявляєш? – вона справді вірила, що нас кудись переселять! Я? Та я й не пам’ятаю вже… Школу закрили, і всі мої думки були про те, що робити далі. Йти працювати? Куди? Усі підприємства зачинені. Всі заводи, фабрики, магазини… Всі виїхали кудись. Якийсь хаос. А нам не було куди, розумієш? Ми ж – корінні кияни… Та й батько довго зволікав. Усе повторював: «Нас порятують, ось побачите. Прийде армія і нас спасе». Не розумію, чому він був таким наївним. Та ми всі були… А коли таки наважились тікати, то потім він сказав лише одне (це я дуже добре пам’ятаю): «Не встигли…» Ми змогли переправитися через Дніпро й аж на лівому березі почули звістку: «Німці вже в Бортничах!» Київ оточили війська вермахту, відтак про жодну самовільну «евакуацію» не йшлося. І ми мусили повертатися в невідоме – у вересневий Київ сорок першого.

Аж ось і незчулися, коли нас повели до Бабиного Яру. І всі йшли сумирно, тихо. Потім ми усвідомили, що не все так, як видавалося: навкруги стояло оточення з німців. Мама почала плакати. Потім зчинився якийсь лемент, і, здається, якусь стару застрелили, бо вона впала і вже не могла йти далі. Наша колона порушилась. Поруч почала лементувати жінка і рвати на собі одяг. Вартові відволіклися. А мене за руку (це тепер я розумію, що втрачати не було чого), а тоді… Боже мій, як же я злякалася! Ось зараз і в мене стрілятимуть… Хтось висмикнув мене з потоку людей. Потім я втратила свідомість. Прокинулася чимось накрита і оповита. Суцільний морок. Почала кричати. Хтось штовхнув мене в бік, дуже боляче, і наказав заціпитись, якщо не хочу кулю в груди.

Льоня її перебив:

– Ось, значить, яким був твій рятівник? Обіцяв кулю в груди?

– Та ні… Не він би стріляв, а патрулі німецькі на дорогах. Ти не розумієш…

Це вже потім пан Ярослав мені розповів, що він якраз приїхав до Києва на базар, коли увійшли німці. А у нього свині саме в Бортничах у хліві – це на околиці, саме там були війська вермахту, коли ми вже через Дніпро переправились. Свиней вісім голів. На ринку – своя точка. Тож він залишився. Хочеш – не хочеш, якісь контакти мав із німцями. Колабораціоністом, значить, вважався. Хотів порятувати своє майно. Затримався, аж тут… Підпали на Хрещатику… А вже наступного дня вивісили ці оголошення. Я пам’ятаю кожне слово…

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Товариство осиротілих атеїстів»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Товариство осиротілих атеїстів» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Товариство осиротілих атеїстів»

Обсуждение, отзывы о книге «Товариство осиротілих атеїстів» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x