Array Collective work - Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н. е. – ІХ ст.)

Основою економіки було, як відомо, землеробство. Та на Боспорі від самого початку набуло значного розвитку також рибальство. Рибу експортували за межі Північного Причорномор’я. Особливістю цих країв було переважання осетрових, коропових, окуневих та оселедцевих сортів риби. Їх солили і в’ялили. Давньогрецькі автори віршованими творами описували боспорську солону рибу. Афіней, Архестрат, Страбон. Останній писав, що в протоці Боспор Кіммерійський осетри такі великі, як дельфіни. Як бачимо, експорт із найпівнічніших тоді куточків Еллади мав неабияке значення.

Тож на Боспорі найпершим полісом 580-х років став Пантікапей. Спочатку він займав найвищу точку Керченського півострова – гору Мітрідат. Це була природна цитадель, звідки як на долоні було видно землі та море. Майже в той самий час виникають інші міста – Німфей, Мірмекій, Тірітака. Через півстоліття – ще з-понад десяток міст і поселень, зокрема Феодосія, Кітей, Порфмій, Кімерік, Патрей, на азійській частині Боспору – Гермонасса, в давньоруські часи відома як Тмуторокань, Фанагорія, Горгіпія, або Синдика, як її ще називали, Кепи, Ахіллій тощо. На Таманському півострові відомо майже 30 міст, багато з них зараз під морем. Більшість засновувалась просто на березі моря або річок Кубані.

Спочатку засновані греками міста існували як незалежні і самостійні поліси. Деякі з них мали автономне монетне карбування. Найпотужніший з античних полісів регіону, Пантікапей, першим налагодив грошовий обіг і почав карбувати власну срібну монету ще у другій половині VI ст. до н. е. Інші міста – на початку V ст. до н. е.

У 480 р. до н. е. міста, розташовані на берегах Боспору Кіммерійського, об’єднались у єдину державу, хоча цей процес не можна вважати одночасним. Боспорська держава поступово зростала за рахунок приєднання сусідніх полісів. Серед причин об’єднання боспорських міст на першому місці була необхідність забезпечення спільного захисту від можливого нападу «варварських» племен. Не без впливу міжнародної обстановки. Але безперечно, що таке об’єднання диктувалось економічними інтересами.

Отже, на початку V ст. до н. е., перед загрозою нападу войовничих скіфських номадів, греки Північного Причорномор’я на певний час залишили свої сільські поселення. Ці поселення, хора, були їхньою економічною базою. Втрата земель, сільських територій змушувала громадян поліса, а особливо аристократію, приймати вольові рішення і робити рішучі дії. Узимку скіфи переправлялися через Керченську протоку з приазовських степів у Синдику. При цьому вони могли й не нападати на греків, якщо брали данину, котра в якийсь момент стала вкрай обтяжливою.

Виходом було об’єднання окремих міст. І, оскільки цей вихід був дієвим, упродовж десятиліть об’єднанням було створено Боспорську державу, унікальну для Греції. До елліністичних держав Македонського було ще далеко. Лише сусідній Німфей і більш віддалена Феодосія залишалися на якийсь час осторонь Боспорської держави.

Релігійною підставою об’єднання був релігійний союз, звичний для грецьких святилищ, навколо святилища Аполлона в Пантікапеї. При небезпеці з подібних релігійних об’єднань утворювалася симмахія – воєнно-оборонний союз. Що й сталося на Боспорі. Тривале згуртування полісів у межах Боспорської держави залежало вже від конкретних історичних осіб та подій. Почалося існування цієї держави з династії Археанактидів. За їхнього правління святилище настільки збагатилося, що почало випуск власної срібної монети.

Першого правителя Археанакта обрали на роль стратега з-поміж пантікапейських громадян. З якогось часу він почав правити одноосібно. Поки нічого дивного для грецького світу не спостерігається. В інших полісах, і навіть в Афінах, у цей час була відома виборна тиранія – тимчасова чи пожиттєва, династійна. Таким чином влада першого стратега перетворилася на династію. Правителі наступної династії Спартокідів, що владарювала з 438-го по 109 р., також іменувалися архонтами для греків. А вже для «варварів» вони – «басилевси», тобто царі, князі чи королі в сучасному розумінні. Та не будемо нав’язувати грекам власних розумінь, насаджених нам нашою подальшою історією.

Античні автори називали боспорських правителів різними термінами: архонти, басилевси, династи, тирани. Титул архонт, який вживали самі боспорські греки, за своєю суттю відповідав полісній демократії, хоча не забороняв право на авторитарний тиранічний режим. Левкон І фактично пристосував над-полісну державу з цим режимом до полісного устрою. А от для підлеглих «варварів» вони були басилевси.