Array Collective work - Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н. е. – ІХ ст.)

Через історичні оповіді про те, що скіфи прогнали кіммерійців, на Боспорі часто траплялися назви пов’язані з кіммерійцями – Кіммерійські переправи, перешийок, стіни, гора Кіммерій, місто Кімерік. Греки користовувалися ними століттями, хоч цього населення вже давно не було на момент переселення перших колоністів. Геродот писав, що скіфи зайняли всю Кіммерію. А гірські масиви на захід від Боспору займали таври, що завжди вороже ставилися до греків. Їхня назва походить від назви гір. Гори Таврійські також мали і мають нині тезку на території сучасної Туреччини. Цього разу на півдні країни, Таврські.

Раніше традиційно вважалося, що на Боспорі грецькі переселенці засновували свої колонії на землях, що належали певним групам місцевого населення – кіммерійцям, скіфам, синдам і меотам. Археологічні дослідження останніх років спростували ці думки. Між добою колонізації і місцевими пам’ятками існує досить суттєвий хронологічний проміжок.

Найпершим на Боспорі греки заснували поселення в дельті Дону. Це були уродженці міста Клазомени, що в сучасній Туреччині. Потроху вивчивши ці землі, елліни обрали найкраще місце для нового поліса, зручне для життя, землеробства і морської торгівлі. Це був Пантікапей, на території сучасного міста Керч. Сьогодні Керч і його передмістя, розтягнуте вздовж берегової лінії, містить колись великий, як за тодішніми мірками, Пантікапей, менші поліси Мірмекій, Тірітаку, Порфмій, Партеній і Німфей. Зручна гавань, сусідство з переправою, джерела питної води, родюча земля, вдосталь сировини для будівництва і ремесел були цінними для еллінів. Та це було тоді, коли західна частина Північного Причорномор’я вже була зайнята грецькими містами.

Більшість міст Таврики були засновані вихідцями з іонійського міста Мілет на заході Анатолії (територія сучасної Туреччини) – Пантікапей, Феодосія, Тірітака, Мірмекій. Різні події та перипетії впливали на їхній історичний розвиток, робили міста самобутніми, наскільки це було можливо в межах грецької цивілізації. Населення століттями залишалося грецьким у своїй основі. Образ «варварів» як ворогів виявляється в державних документах і приватних епітафіях. «Лісімаха зі всіма громадянами і ксенами вбив буйний Арес номадів…» – оплакує напис на кам’яній плиті.

На відміну від білих колоністів, які вважали себе піонерами, греки завжди були другими на нових землях – після героїв, богів. Перед тим, як вирушити на нові землі, зверталися до загальногрецького святилища в Дельфах або Дідімах за порадою. Оракули, тобто провидці, давали туманні настанови, які тлумачі записували як конкретні вказівки, куди, в землі якого божества чи героя, слід рушати.

На час заснування цих полісів грекам добре відомі були міфи, пов’язані з цим регіоном. Таврика і Північне Причорномор’я – міфологічна місцевість. Це місце на Півночі, наближене до володінь Аїда – країни мертвих. Тут локалізують міф про один із подвигів Геракла, про золото аримаспів, описане Арістеєм Проконеським в його поемі «Аримаспея», про святилище таврів, у якому Іфігенія проводила криваві жертвоприношення, місцевість, пов’язану з Ахіллом, тощо. Дельфійський оракул давав орієнтири, де засновувати нові міста, за могилами і місцями слави цих героїв та богів.

Потім міста, засновані за порадою дельфійського оракула, вшановували на рівні поліса, – найвищому рівні, – Аполлона, покровителя цих святилищ. У містах Боспору головним богом, якого вшановували від імені усієї общини, ще довго був аж ніяк не Зевс, а Аполлон, покровитель колонізації.

Грецька спільнота не відокремлювала цивільні справи від релігійних, боги були пов’язані з полісом абстрактно, але здебільшого через прямий зв’язок із землею. Теменос (ділянка для громадських святилищ і храмів у місті) походить від слова «темене» (огорожа, терит). Його виділення і відмежування було частиною заснування поліса, яким керував ойкіст (засновник).

У кожного міста був реальний, смертний засновник. На час кампанії переїзду і заснування він ставав королем, військовим лідером, жерцем, законодавцем. Він міг встановлювати новий соціальний порядок і був соціальним реформатором. Після смерті ойкіста, його могила ставала місцем вшанування його як героя-засновника. Він ще століттями згадувався як напівбожество-покровитель у документах, викарбуваних на камені, епітафіях, іноді його зображували на монеті.

Забудова міст відбувалася за єдиною системою. Сільську територію засвоювали або під час заснування, або одразу після нього. Із середини VI ст. майже кожна колонія мала велику хору (поселення). Якщо це було неможливим через місцеве населення (в Пантікапеї) – засновували залежні поліси: Мірмекій, Тірітака і Порфмій. Це можна вважати вторинною колонізацією. З V і особливо з IV ст. до н. е. відбувалося значне розширення територій із заснуванням сільських поселень.