Array Collective work - Історія цивілізації. Україна. Том 1. Від кіммерійців до Русі (Х ст. до н. е. – ІХ ст.)

На зворотному шляху мала місце ще одна характерна сцена. В один із днів, коли перське військо вже відступало на захід, скіфи вишикувались перед ними у бойовому порядку. Але несподівано вони кинулися не в бій, а переслідувати зайця, що пробіг перед військом. Дарій розцінив цю поведінку як знущання, оскільки виявилося, що скіфам цікавіше полювати, ніж воювати з персами. Таким чином, він ще раз переконався у безперспективності свого походу.

Врешті, скіфи першими дісталися мосту і поставили еллінам, які його охороняли, вимогу зруйнувати міст і повертатися додому вільними людьми. Однак Гістіай, тиран Мілета, який відповідав за міст, обманув скіфів. Він розібрав лише частину мосту і на тому зупинився. Скіфам же він порадив шукати рештки перського війська, щоб знищити його. По тому, як скіфи повернулися у степи, до мосту підійшла знесилена перська армія і успішно переправилася на південний берег, а сам Дарій на кораблі відбув до Азії.

Виявивши втечу перського війська, скіфи здійснили набіг на Балкани. Окрім того, пізніше, вони планували додатково помститися персам. Як повідомляв Геродот, скіфи запропонували спартанцям здійснити спільний набіг проти персів у Малій Азії: із заходу мали наступати греки, зі сходу, через Кавказ – скіфи. Але ці перемовини скінчилися невдачею, оскільки спартанський володар Клеомен з глузду з’їхав, оскільки після спілкування зі скіфами надто призвичаївся до пиття не розбавленого водою вина.

Таким чином, завершується «Скіфський логос», один із багатьох сюжетів у мереживі Геродотової «Історії». Викладені вище оповіді про героїчні вчинки та мудрість скіфів здавна привертали увагу читачів і надихали митців. Але нині науковці ставляться до них доволі критично. Адже ці перекази мають характер радше поетичного твору, ніж історичного.

Фольклорність джерел Геродота проявляється у низці випадків. Зазначається міфологічний характер легенди про дари, надіслані кочовиками Дарію. Також збігаються деталі в оповіданнях, присвячених різним кампаніям персів. Так, Кір, переправившись через р. Аракс, зіткнувся з військом массагетів, які діяли проти нього трьома загонами. Аналогічним чином описано і похід Дарія проти саків-тіграхауда.

Дослідники здавна звернули увагу на неймовірно велику кількість задіяних військ, особливо перських, що наведені Геродотом. Передусім викликали запитання чисельність флоту в 600 кораблів та загалом війська – 700 тисяч воїнів. Багаторазове завищення ворожих сил було характерне для античної писемної традиції. Адже таким чином підкреслювалася перевага скіфів, котрі здобули перемогу над ненависним грекам Дарієм. Насправді, було підраховано, що армія такої кількості в поході мала б розтягнутися колоною довжиною 500 км, а запаси одного тільки зерна мали б сягнути 45 тисяч тонн на 100 тисячах возів! Тож, ці цифри є абсолютно фантастичними для польових армій того часу і вказують на перебільшення, притаманне для епічного літературного твору.

Зауважимо, що масштабність походу та маршрут перського війська оцінювався античними авторами по-різному. За Геродотом, Дарій досягнув східної межі Скіфії. Основним аргументом на користь цієї думки є вказівка про те, що він перетнув Танаїс, але ж перська армія діяла у Північному Причорномор’ї два місяці, а отже, апріорі не могла не просунутися до Східного Приазов’я.

Слід зазначити, що в основу розрахунків максимального просування війська Дарія могли бути покладені відомості, отримані Геродотом із твору іншого історика – Ксенофонта – «Анабасис». У цьому популярному в Елладі творі детально описано пригоди тринадцятитисячного загону грецьких найманців, які були задіяні в усобиці перських можновладців. Упродовж одного року і трьох місяців вони з боями пробивалися на свою батьківщину. Хоча всі переходи і битви в описі Ксенофонта відбувалися на щільно заселеній території, з обладнаними дорогами та стаціонарними поселеннями, маршрут його поневірянь Перською імперією, напевно, було механічно екстрапольовано на Північне Причорномор’я.

На відміну від еллінських найманців, перси під час війни зі скіфами змушені були просуватися безлюдними степами. Вони були переобтяжені необхідністю або нести із собою запаси для підтримання боєздатності війська, або постійно відчувати нестачу припасів у ворожому середовищі. За таких умов двомісячний перехід численного, до того ж переважно пішого війська, можливий лише ціною багатьох життів. Тож реконструйований різними дослідниками на підставі відомостей Геродота маршрут, що у п’ять, що у півтори тисяч кілометрів видаватиметься абсолютно фантастичним.