Еміліо Сальгарі - На Далекому Заході

– Ще б кілька хвилин, і вона б сховалася в ущелину, – додав солдат, задоволений вдалою гонитвою.

Побачивши полонянку, Нічний Птах зблід і з досадою смикнув рукою.

Від пильного погляду агента не сховалася ні його блідість, ні цей мимовільний жест.

Виразно подивившись на застиглого індіанця, дівчинка раптом вислизнула з рук солдата, що тримав її, і підійшла до Деванделля, з викликом дивлячись йому в обличчя.

– Ти тут за командира? – різко спитала вона. – Що блідолиці хочуть зробити з моїм другом, Нічним Птахом?

– Його розстріляють, – відповів полковник.

Гнів спалахнув в очах дівчинки, вона обернулася і з тугою й жалем подивилася на нерухому постать юного бранця.

Полковник торкнувся її плеча:

– Ти дочка Лівої Руки?

– Так! – відрубала дівчинка.

– Де твій батько?

– Сам у нього спитай!

– Твій друг – з племені сіу чи арапахо?

– Я знаю тільки, що він воїн!

Агент, який слухав цей допит, тихо вилаявся.

– Це справжні дияволята, – сказав він. – Поглянь на них – ще ж зовсім діти, а хоч розпеченим залізом їх катуй, правди не почуєш.

– Можливо. Але нам необхідно знати, чому цей червоношкірий так наполегливо намагався вибратися з Ущелини Смерті. Упевнений, що причини на те були дуже вагомі.

– Навіть якщо так, ви все одно не витягнете з них ні слова! Час уже з цим кінчати: хлопця розстріляти, а дівчинку посадити під арешт, – пробурчав агент, спокійно закурюючи люльку, немов ішлося про якісь дрібниці.

За роки служби полковникові Деванделлю не раз доводилося віддавати наказ на страту когось із полонених індіанських розвідників – це був звичний метод розправи з ворогами. Але зараз внутрішній голос збунтувався проти вбивства беззбройного юнака, майже хлопчиська. Намагаючись впоратися зі своїми почуттями, старий солдат розгублено мовив:

– Розстріляти можна, звичайно… Але я не думаю, що це правильно, Джоне. Я сумніваюся.

– Дурниці! – холодно відгукнувся агент. – Чи й не трудність – пристрелити отруйну червоношкіру змію! Вам що, є діло до цього індіанця?

Полковник помітно вагався.

– Не знаю… Зі мною таке вперше. Незвичайне почуття… Але я справді не хочу його розстрілювати!

– Таж вам і не треба цього робити, – сухо відповів агент. – Ви накажете, а інші виконають. Крім того, за законами війни ви не маєте права виявляти надмірну поблажливість до ворогів. Цей індіанець – ворожий розвідник, посланець бунтівників, тобто з ним розмова коротка. Проте якщо ви не готові прийняти рішення, я можу зробити це за вас: моїх повноважень достатньо для того, щоб замістити вас у разі потреби. Передайте командування мені, і вже за п’ять хвилин цей індіанець вирушить до прабатьків, а я з цікавістю на це подивлюся.

Замість відповіді полковник тільки досадливо махнув рукою.

Нічного Птаха вивели з намету, слідом за ним вийшов агент, докурюючи свою смердючу люльку.

Нічна гроза вщухла. Над землею клубочився туман, з-за хмари виринув яскравий місяць.

Солдати із загону полковника Деванделля були вже на ногах, жваво обговорювали захоплених полонених і сперечалися, коли саме розстріляють Нічного Птаха. Побачивши, як в’язня ведуть до ущелини, вони натовпом потяглися слідом, щоб не пропустити жодної деталі майбутнього видовища.

Нічного Птаха прив’язали до виступу скелі. Агент підійшов до нього і, не виймаючи з рота люльки, спитав:

– Ну що, надумав говорити?

Індіанський юнак зневажливо посміхнувся і кинув погляд на дівчинку, яку теж привели до місця страти.

На її напівдитячому обличчі застиг вираз зловісного спокою.

Шеренга з шести солдатів вишикувалася перед полоненим. Вони звели рушниці.

– Ходи звідси, дівчинко! – вийнявши з рота люльку, роздратовано гукнув агент Міннегазі. – Тобі тут не місце!

Щойно трапер Гаррі в пориві раптового жалю до дівчинки узяв її за руку й відвів чимдалі, як гримнули постріли. Нічний Птах помер, не сказавши ні слова.

– Усі по місцях! – наказав агент.

Перемовляючись між собою, солдати попрямували до фургонів – і в ту ж мить з ущелини долинуло гучне іржання, після чого у світлі місяця, немов примара, з’явився прекрасний білий кінь.

– Що за чортівня! – скрикнув Гаррі. – Виходить, ми його не прикінчили?

На мить кінь застиг, з німим докором дивлячись на людей, ще раз тужливо заіржав і важко впав на землю мертвий.

Подія справила на всіх гнітюче враження. Солдати замовкли й поспішили до фургонів, а Міннегагу агент повів до полковничого намету.