Еміліо Сальгарі - На Далекому Заході

– Ну що, Гаррі, видно бодай щось? – спитав Джордж – вродливий, смуглявий, як метис, із блискучими очима.

– Нічогісінько, брате! – відповів Гаррі.

У спалахові блискавки на мить окреслилося його обличчя – таке ж смугляве, як у брата, з такими ж блискучими очима. Вони були достоту схожі між собою, проте Гаррі здавався на вигляд старшим за Джорджа: був вищий на зріст, мускулистіший і ширший у плечах.

– Мені здається, той індіанець, який уже тричі поривався вискочити з ущелини, скориставшись грозою, все ж спробує прослизнути повз наш табір. Напевно, йому наказано доставити важливе донесення бунтівним племенам, – зауважив Джордж.

– А мені здається, брате, що він дістане від мене добрячу порцію свинцю, якщо тільки спробує це зробити! – відповів Гаррі й додав загрозливо: – Хай тільки спробує, я йому покажу!

– Але ж чеєни свинцю не бояться, і ми обидва це чудово знаємо!

– Слушно кажеш! Моя рушниця, як видно із зарубок на приклáді, забрала життя вже в десятка червоношкірих, але, їй-богу, ці індіанці б’ються, як скажені, хоча й лізуть просто на кулі!

– Атож! У мене на приклáді всього сім зарубок, а на додачу – дві на тілі, і вони дуже повільно гояться! – відповів Джордж. – Пильнуй, брате! Полковник правду каже: бою нам не уникнути. Найменше, чого б хотілося, це з мисливця перетворитися на дичину!

– Нутром чую: цей бісів індіанець неодмінно спробує вилізти з ущелини ще раз. У спалахові блискавки я міг би його вкласти. Твій порох не відсирів? Якщо схиблю, вся надія на тебе!

– Я обгорнув карабін курткою, тож мій порох залишився сухим, – відповів Джордж. – Чорт забирай! Поглянь-но, що воно там? Невже вершник?

Яскравий спалах блискавки осяяв землю. Крізь пелену дощу й туману стало видно контури скель, зловісні кошлаті хмари, що швидко мчали по небу. Коли знову загуркотів грім, обидва солдати кинулися до виходу з Ущелини Смерті.

Раптом неподалік від братів на вузькій звивистій стежці над самою прірвою, немов привид, виник стрункий індіанський вершник у головному уборі з пір’я, під ним був чудовий баский кінь – білий, з густою довгою гривою. На якусь мить траперам здалося, що вершник не сам.

– Гаррі, стріляй! Стріляй же! – прицілюючись, гукнув братові Джордж.

Майже одночасно гримнули два постріли, й одразу ж від фургонів почулося тривожне:

– До зброї! Індіанці!

Влучні кулі траперів наздогнали прекрасного коня. Злетівши на диби і пронизливо заіржавши, він упав на землю, а вершника разом із ношею підкинуло вгору й виштовхнуло із сідла.

Вихопивши ножі, Гаррі й Джордж поспішили до індіанця, але той лежав нерухомо.

– Оточіть нас, хлопці, – велів Гаррі солдатам, які прибігли на звуки пострілів. – Решту я зроблю сам.

Він узяв ліхтарню і схилився над індіанцем.

Це був вродливий юнак років п’ятнадцяти-шістнадцяти, зовсім хлопчик. Мав світлу шкіру, яка буває в метисів, і блакитні очі, яких не зустрінеш у чистокровних індіанців. Одягнений він був у візерунчасту хутряну куртку й вузькі шкіряні штани з розрізами нижче колін, оздоблені скальпами. Це по-своєму ефектне вбрання доповнювали мережані мокасини, а густе чорне волосся юнака стримував золотий обідок із пучком орлиного пір’я, що свідчило про шляхетне походження хлопця.

– Схоже, не проста птиця! – сказав Гаррі. – Голову даю на одруб, якщо цей червоношкірий – не синок котрогось із чеєнських вождів!

Тим часом молодий індіанець, уже зв’язаний ласо, ворухнувся і, люто кресонувши очима на Гаррі, сказав з гіркотою:

– Хуг! Орлиний зір у блідолицих!

Він спробував ослабити пута й тужливо подивився навкруги.

– Гаррі, глянь-но, схоже, цей індіанець був не сам, – сказав хтось із солдатів. – Ти ж у коня влучив, а він он яким лантухом із нього гепнув.

– Обшукайте все навколо, – наказав Джордж. – А ми тим часом відведемо цю «птицю» до полковника. Сподіваюсь, він ще не спить?

– Здається ні, – відказав один із солдатів. – Принаймні чверть години тому він у своєму наметі базікав з індіанським агентом 4 4 Індіанський агент – державний службовець, якого призначав уряд США для взаємовідносин між американською владою та індіанськими племенами. Джоном Мексімом.

– Ходімо ж! – велів Гаррі. – А ви шукайте як слід! Мені теж здалося, ніби він щось тримав у руках – чи то ляльку, чи то дитину. Шукайте добре, хлопці!

Індіанець, очевидно, розуміючи марність опору, поводився спокійно, коли трапери роззброювали його, обшукували й вели в табір.