Еміліо Сальгарі - На Далекому Заході

Проте приголомшливий літературний успіх не приніс письменникові фінансового й особистого добробуту, на який він так сподівався, а по-справжньому трагічна доля Еміліо Сальґарі – без жодних містифікацій – могла б стати основою для не менш захопливого роману його літературних послідовників…

Відколи з-під пера великого майстра пригодницької літератури вийшов останній твір, минуло понад сто років. Але й нині, через століття, мільйони читачів знову й знову охоче поринають у цей яскравий, захопливий і дивовижний світ, що його створив для них мрійливий романтик – Еміліо Сальґарі.

Я там побував зовсім недавно, тож добре пам’ятаю характерні сцени повсякденного життя, обличчя людей, яких там зустрів, їхні голоси і жести.

Я побачив силу-силенну залізниць із вагонами потягів, напхом напханими пасажирами й вантажами, що їх сюди-туди – із заходу на схід і назад – тягають величезні локомотиви.

На станціях стримлять угору елеватори, до яких восени після жнив фермери з поблизьких господарств звозять мільйони пудів добірної пшениці. Цілі стада породистої худоби відпроваджувано звідси на знамениті чиказькі бійні.

Повсюди – людські мурашники: ще десять років тому нікому невідомі, а нині чудові комфортабельні містечка з бурхливим, суто американським життям, що вирує в них, із солідними газетами, музеями й університетами, готові позмагатися з визнаними культурними центрами Європи.

Мені траплялося бачити величезні фабрики й заводи з потужними машинами та верстатами, що з них деякі урухомлювано за допомогою пари, а інші – електрики. Ген попід хмари з їхніх тонких цегляних труб виповзає клубками рудувато-чорний дим, а в повітрі висить їдуча кіптява, що товстим шаром пилу вкриває листя дерев і траву навколо. На багато миль довкола здригається земля від могутніх ударів тисячотонного молота, що кує залізо й штампує сталь.

Численними шосе, що, здається, оперезали цілу землю, мчать лискучі автомобілі, залишаючи позаду себе хмари з вихлопних газів і пилу.

Над нестримними потоками і глибокими проваллями понавішувано сплетені з тонкого металу містки, а небом іноді пропливає велетенська голка з платформою під нею – керована повітряна куля.

Уночі вулиці міст і містечок залиті яскравим електричним світлом, джерелом якого стали упокорені людською волею водоспади.

Я бачив стрімкі, бурхливі річки – водні артерії Далекого Заходу, якими нині курсують пароплави і сплавляють ліс.

Я побував і в тих лісах, де аж кипить робота: будуються лісопильні й цілі заводи для будівельного виробництва, крізь гущавину й нетрі прокладено залізничні колії, якими з лісу вивозять уже готові будиночки.

Побував я і в горах, які й досі намагаються чинити опір свавіллю людини; на перший погляд здається, ніби природі вдалося оборонити тут свою свободу. Проте це лише ілюзія: глибоко в надрах копошиться рудокоп, скелі прохромлюють тунелі із залізничним полотном, а над скелястими урвищами висять телеграфні дроти.

І ще – я бачив індіанців.

З’юрмившись на перонах станцій, вони очікували прибуття чергового потягу зі щедрими пасажирами, жебрували або приторговували жалюгідними фабричними дрібними виробами, походженням із Чикаґо та Бостона, видаючи їх за витвори індіанських скво 2 2 Скво – жінка-індіанка. . Нащадки колишніх гордих повелителів Далекого Заходу тепер продавали фабричні луки, стріли, мокасини й томагавки.

Їх, колишніх господарів цілого материка, представників непокірного, волелюбного індіанського народу, з «доброї» волі американської влади тепер зігнано в резервації, на жалюгідні клаптики майже безплідної землі, колись цілковито їхньої. Тут нащадки гордих апачів, сіу, чорноногих і делаварів відвідують народні школи, зубрять таблицю множення і сліпають над мудрованою англійською граматикою.

Мені траплялися люди, про яких я спершу думав, що вони трапери 3 3 Трапер – мисливець на хутрових звірів у Північній Америці. – ті шукачі пригод, які колись ризикували життям, пробираючись у найвіддаленіші місця Далекого Заходу.

Але вони виявилися не тими траперами, що про них пишуть старі романи; це були безжальні мисливці, які промишляли тим, що винищували залишки дивом уцілілих бізонів, яких іще подекуди можна було подибувати в преріях.

Зустрічав я й цілі каравани переселенців – але не колишніх сміливих скватерів, які колись із рушницями й сокирами в руках освоювали нові землі Америки. Сучасні переселенці – це збіглі з Європи білі раби, гнані голодом, згодні на найважчу роботу на шахтах, заводах і безкраїх полях земельних магнатів Далекого Заходу.