Галина Цикіна - Коли молот зустрічається з ковадлом

«І чому я перед ним виправдовуюся?»

– От і добре, – Борис почухав собі живота, – нічого тобі тут стирчати в чужому домі. Я тут останні п’ять років гарував не для того, щоб тут поселилися дві засрані малявки.

– Слухайте, я не збираюся з вами ні про що сперечатися, але якщо ви не підете геть, – викличу поліцію, – а на підтвердження своїх слів дівчина потрясла телефоном, але вже за мить пошкодувала про те, що зробила.

Борис, хоч і хитаючись, але в два стрибка подолав поріг і схопив Олю за руку. Дівчина лише безпорадно спостерігала, як телефон падає на землю.

– Ти, я бачу, у скрині старої копирсалася. Проворна дівка! – чоловік потягнув Олю до себе.

– Відчепіться! – дівчина намагалася вирватися. – Ви робите мені боляче!

Оля неочікувано для себе звільнилася з лабет дядька. Вона хотіла відштовхнути чоловіка, але сили виявилося замало. Борис схопив дівчину за плечі.

– Що ти там знайшла, мале стерво? Гроші? Я знаю, стара долари десь відкладала, – чоловік трусив дівчину, наче грушку.

– Нічого не знайшла, тільки старий щоденник! – відчаю Олі не було меж, вона марно намагалася вирватися.

– Забери від неї свої руки! – пролунав третій голос, але дівчина не одразу зрозуміла, що трапилося далі.

Дужа рука висмикнула її з дядечкових обіймів. Почувся удар, Борис скрикнув і, наче мішок із зерном, завалився на землю. Оля все ніяк не могла прийти до тями і зрозуміти, чому її знову тримають за плечі.

– Ліно, з тобою все гаразд? – вона була неймовірно рада бачити Назара.

«У нього такі красиві блакитні очі!»

– Що він тобі зробив? – юнак пильно вдивлявся в обличчя дівчини.

«Ні, ну справді, очі просто, як небо»!

– Нічого, все добре, – нарешті видавила з себе дівчина, – постраждала лише моя самоповага.

Назар усміхнувся, та вже за мить його обличчя змінилося люттю. Як для людини напідпитку, дядько Борис досить швидко здійнявся на ноги і тепер щедро обсипав пару лайками та прокльонами.

З розвороту хлопець завдав чоловікові ще одного удару, його кулак саме пройшовся по щелепі Бориса. Чоловік заточився, але цього разу не упав, і скористався цим моментом для реваншу. Він підскочив до Назара і гепнув хлопця коліном. З того, як зігнувся юнак, Оля зрозуміла, куди саме він влучив.

Доки Назар розсипав по околиці міцну лайку, хапаючи ротом повітря, дядько Борис кинувся навтьоки. Оля заходилася шукати в траві свій телефон, надто вже їй кортіло таки здійснити свій план і викликати поліцію.

– Ну, ти зара в мене отримаєш! – ще раз глибоко вдихнувши, ніби тамуючи біль, хлопець кинувся за Борисом.

– Стривай! – дівчина раптом злякалася, що Назар просто вб’є дядька.

«Прикінчить того нещасного алкоголіка, сяде до в’язниці, і все через мене».

Уже прокручуючи в голові, як вона носить в камеру Назара передачки, Оля вискочила до хвіртки і ледь не збила з ніг дівчину. Остання зацікавлено спостерігала, як дядько Борис, перестрибуючи через кущі, мчав до лісу, а Назар напівпокульгуючи-напівпострибуючи пробував його наздогнати.

– Вибач, – Оля завмерла на місці. Мить – і вона вже забула і про Назара, і про дядька Бориса. – А ти що тут робиш? – вихопилося в дівчини.

– Я бачу, у вас тут веселуха, а мене чого не кличете? – Аня дістала з рота льодяника і обдарувала сестру променистою усмішкою.

Назарові так і не вдалося наздогнати Бориса, хлопець повернувся з лісу ще лютіший, ніж був. Юнак деякий час вартував дівчат у дворі, а потім довго і настирливо пропонував переночувати у баби Мотрі. Урешті, отримавши ввічливу і переконливу відмову, здався і пішов додому.

Оля раділа, що всі залишилися живими. Шок після зустрічі з дядьком минув. Тепер вона насторожено спостерігала, як Аня розпаковує свої речі з рюкзака і перевдягається в футболку та піжамні штани. Дівчина змушена була відзначити, що сестра краще підготувалася до поїздки на Волинь, аніж вона. Темно-сині джинси, високі кросівки від «Adidas» та толстовка «Gap» добре захищали Аню від літнього західноукраїнського холоду, а рюкзак не треба було волочити по землі.

Також Оля відзначила, що сестра в гарній формі. Дівчата були майже однакового зросту і статури, але Аня мала більш спортивні ноги та підкачані руки. («Сліди від захоплення легкою атлетикою та бойовими мистецтвами», – подумалося Олі).

Мати завжди говорила, що сестри як дві краплі схожі одна на одну. Оля знехотя, але мусила з нею погодитися. Навіть тепер, коли Аня коротко підстриглася та перефарбувала волосся у яскраво-рудий колір, очі зеленуватого відтінку та пухкенькі губи видавали їхню спорідненість.