Володимир Лис - Обітниця

– Не буду, – сумирно сказала Ольга вчора. І не змогла втриматися від нової шпильки. – Не буду, пане начальнику.

Колись Амвросій спересердя буркнув, що її мало били в дитинстві. Тепер не скаже так, бо вже знає, що вона сирота, дитбудинівське дитя, підкидьок, що лупили її як сидорову козу. І знає, що вона дружина хай і не першорядного, але бізнесмена. Не ця гримуча суміш головне. І навіть не те, що Ольга підозрювала (і підозрює) – Амвросій таємно в неї закоханий. Головне, що вона їхня «велика цяця». Цей вислів щодо неї – шедевр її колеги Луки, крадькома нею підслуханий. Він означає, що на ній, її ідеях, які Ольга ніби й непомітно, але вперто (залізно, каже той же Лука) вбиває, втискає у їхні голови, тримається їхня приватна архітектурна майстерня «АМОЛЯ».

Саме так – великими літерами, бо, як пояснив Амвросій, котрий назву й вигадав, – це ініціали їхніх імен.

Амвросій, Марина, Ольга, Лука, Ярина.

Амвросій – власник і старший архітектор-проєктувальник. Ольга і Лука – два архітектори-проєктувальники. Марина – технік-архітектор. Яринка – техсекретар (практично, ще й прибиральниця і кур’єр). Назви всіх посад так визначені Амвросієм. Щодо назви їхньої майстерні, то в Ольги виникла й росла підозра, що останні три букви – то своєрідна данина їй. Оля!

Як виявилося, це запідозрила не тільки вона. Якось в’їдливий Лука сказав до Амвросія:

– Яринка розумна дівчина. Не вічно ж бути на цій роботі. Як тоді з найменуванням нашої фірмочки? «АМОЛ?»

Амвросій не розгубився:

– Знайду когось з ім’ям на «Я».

І тут в Ольги виникла ще одна підозра: і Яринку він знайшов, уже придумавши назву. А от головний девіз їхньої роботи вигадала Ольга. Він звучав так: «Треба виконувати побажання замовників по-своєму, але щоб вони потім були переконані, ніби то їхня задумка».

А віршований, який красувався на всіх їхніх рекламах і буклетах, належав відомому місцевому поету:

Якщо в будинку ваша доля —

Текст коштував Амвросієві триста гривень і викликав репліку Луки: «Щось мені нагадує ця сума… без одного нолика».

Сьогоднішній незапланований відпочинок для Ольги був роздвоєний тому, що їй не хотілося прощатися з Оленою Платонівною. Між ними різниця в три з половиною десятиліття, але те не завадило стати друзями. «Більше, ніж друзями», – не раз казала собі Ольга. І скільки за цей час переговорено й перепито пахущої кави, котру по-особливому вміє готувати Олена Платонівна. Учора вона запросила Ольгу на прощальну каву. Учора ж посиділи вчотирьох: Олена Платонівна, її зять Артур, що приїхав забирати тещу, Ольга і Ольжин Дмитро. Сусіда запрошувала і їхнього Тараса, але той тільки сказав, що «жахливо вибачається», бо в нього умовлена зустріч із другом. То такий хлопака, що ображатиметься, якщо він не прийде. Цьомкнув на прощання і пригорнув бабцю Оленку, як він її назвав. Олена Платонівна: «Звісно, біжи, у вас, молодих, свої діла, тільки признайся наостанок, може, то не друг, а подруга?» Тарас засяяв: «Комерційна таємниця». І помчав. Олена Платонівна: «Признатися, Олечко, а хотіла би мати вже невісточку? Здається, пора». Ольга: «Та хай як хоче, коли з армії вернувся, казав, що ще десять літ не одружуватиметься». Олена Платонівна: «Не опирайся, Олю, якщо вибрав». Ольга: «А я й не опиратимусь. Я ж не…» Прикусила язика, бо оте «не» – то її покійна свекруха. Та колись винесла свій присуд: «Якщо вже дитина буде, то куди тут дінешся… У нашому роду підляків не водилося». Врубала у вічі при знайомстві, коли Дмитро повідомив матір, що Ольга вже вагітна, що вона скоро матиме онука. Ольга не раз думала: «А що б сказала Дмитрова мати, якби дізналася, що дитина буде не від її сина?» Тарас же їх не відразу, а примирив, онукові всю свою душу баба Поля віддавала, не раз нагадувала, що хоче мати ще й внучку. Син віджартовувався, а вже згодом довідався і признався Ользі, що не може мати дітей, що вплинула, очевидно, служба в ракетних військах, в якомусь особливому підрозділі.

Нині вони пили на кухні в напівпорожньому вже домі пахущу каву зі смачнючими пиріжками з сиром, приправленим корицею (теж неперевершений витвір Олени Платонівни), і кава мала особливий запах і особливий смак, бо була прощальною. Олена Платонівна запрошувала Ольгу приїжджати в гості, про себе сказала, що навідатися не зможе, несила буде побачити дім, у якому прожила ціле життя, пів століття, і з Семенком, і потім сама; дім, у якому господарюватимуть чужі люди, а то й зовсім його перебудують, новий палац собі зведуть, ти вже прости, Олечко, якщо тут скоро гармидер настане.