Лоран Гунель - Я обіцяю тобі волю

Сем дочекався виставки Рафаеля в музеї Бергамо, а тоді поїхав у Комо, що в годині їзди звідти.

Вілла співачки Сибіль Ширдон несподівано замайоріла в низовині над блакиттю озера. Старовинна вілла була гарною, але не претензійною. Вохристий фасад із переливами, стіни на кутках і виступи навколо вікон оздоблені камінням, покрівля із теракотової черепиці. Столітні сосни похилилися так, ніби зустрічають гостя реверансом. Усупереч зимі цвітуть камелії.

Відчуття таке, ніби потрапив у XIX століття, коли в приозерних віллах Комо шукали захистку митці доби романтизму. Немов духи Ліста й Верді от-от вигулькнуть із закутків.

Сема прийняла усміхнена молода жінка. Мила брюнетка із зібраним у хвіст волоссям і ясними блакитними очима. Вона говорила французькою із милим акцентом. Сема втішило, що не доведеться мати справу із доглядальницею, яка стерегла співачку, мов сторожовий пес.

– Як вас звати? – поспитався він.

– Джулія, – мовила жінка, обдарувавши Сема широкою усмішкою.

Вона провела журналіста до ошатної брукованої тераси, де у великих керамічних горщиках росли помаранчеві дерева.

Сибіль Ширдон не змусила себе довго чекати й тепло зустріла Сема. Вона видалася йому більш розслабленою, ніж у Ліоні. Джулія подала їм на журнальний столик паруючу каву і шоколадні макаруни.

– Отже, ви дуже хочете почути мою історію про життя на борту «ПігмаЛіона» і зустріч із таємничим чоловіком, якого я згадувала попереднього разу, – уточнила Сибіль, змовницьки усміхнувшись.

– Саме так.

Вона жестом запропонувала йому сісти на білий плетений фотель із великою ніжно-блакитною подушкою.

– Як я вже казала, це довга історія…

Сибіль подякувала Джулії, і та повернулася в будинок.

Сем узяв філіжанку кави, не зводячи очей зі співрозмовниці. Жінка випромінювала спокій. На її вустах усе ще грала усмішка, вона теж умостилася в фотелі й замислено вдивлялася в озеро. Очі в неї горіли, і вона почала оповідь:

– У мить зустрічі з тим чоловіком я відчула, що він розуміє в мені те, чого я сама про себе не знала.

Сибіль помовчала й подивилася в далечінь.

Сем пив каву й уважно стежив за жінкою.

– Він відкрив мені таємницю, що перевернула моє життя. Таємницю, якою мені хотілося поділитися з усім світом, щоб усі могли нею скористатися, як я, але він мені не дозволив.

Сем слухав мовчки і навіть боявся ворухнутися – дозволяв собі лиш вдихати свіже повітря і пахощі первоцвітів сезону.

– Ця таємниця дала мені ключ до мого існування, – продовжувала Сибіль рівним голосом. – Розблокувала мені гальма, позбавила страхів і тривог. Це був ключ до мого внутрішнього світу. Він відчинив двері до мого особистісного розвитку. Та передусім той чоловік і його таємниця зробили мене вільною.

Сибіль досі дивилася на озеро, але Сем відчував, що думками вона далеко – за межами озера, ген за горами. Жінка вже була в іншому місці, в іншій епосі…

Ліон, 14 червня 1964 рок у

Час прокидатися.

Настирливий дзенькіт сповістив про настання нового дня.

Я змусила себе розплющити очі й зиркнути на електронний будильник. Це була перша модель фірми «Джаз», яку мій хлопець Натан подарував мені на 32 роки.

Геть сонна, я просунула руки під подушку і ще трішки поніжилася в ліжку, вдихаючи спокусливе тепло м’якої постелі.

Будь мужньою .

Я підхопилася, сіла на ліжку. Здригнулася – у спальні було прохолодно. Чорняві пасма Натанового волосся контрастували на білій подушці. Він досі солодко спав, і мені так кортіло пригорнутися до його теплого тіла.

Йому можна спати ще 15 хвилин, не займай його .

Сяк-так я змусила себе вислизнути з ліжка. Вимкнула другий будильник, який мав спрацювати за п’ять хвилин, якщо перший раптом дасть збій. Старий добрий механічний будильник, який ніколи не підводить.

Я посовала ногами в пошуку капців, але знайшла тільки Натанові. Вирішила їх позичити, бо не хотіла відчиняти фіранки й будити його ранковим світлом. Намагаючись вийти зі спальні беззвучно, я прокралася до ванної. Якщо, вставши не на ту ногу, матимеш поганий день, чого ж очікувати від дня, який почався у не своїх капцях?

Тремтячи від холоду, я прийняла душ, бо вода постійно перемикалася із теплої на холодну. Справжній контрастний душ! Наш бойлер «здох» кілька тижнів тому, а я ніяк не могла добитися ремонту від орендодавця. Старий скнара миттю змінював тему, щойно я зверталася із цього приводу.

Я трохи обсохла в шовковистому пеньюарі і вбралася у запашний свіжовипраний одяг.