Лоран Гунель - Я обіцяю тобі волю

Сибіль Ширдон була цілісною особистістю, завжди діяла послідовно. І цим вражала людей. Безліч приватних благодійників та організацій, довіряючи їй, фінансували фантастичні проекти по всьому світу.

Дочекавшись, коли журналіст CNN закінчить із запитаннями, Сем і собі підійшов до Сибіль Ширдон представитися:

– Мабуть, ви не пам’ятаєте мене…

– Аякже, пам’ятаю! Ви брали в мене інтерв’ю на конгресі фонду 2008 року.

Сем усміхнувся. Зазвичай розбещені славою знаменитості не звертають уваги на інших.

Попереду височів величезний портовий кран, огорнений серпанком і променями призахідного сонця. На причалі височенний підйомник, з якого звисали гігантські коліщата, скидався на поплямованого іржею металевого жука.

Біля крана юрмилися чоловіки у жовтих касках. Дехто теревенив, а решта мовчки втупилася в темні води річки. На краю надувного човна сиділи дайвери в блискучих чорних комбінезонах, що мерехтіли в сутінках, і лаштували на спини жовті балони. Потім перехилилися, і річка беззвучно їх поглинула.

– Накрийтеся, змерзнете, – мовила до Сибіль жінка, яка стежила за нею, ніби господиня за молоком на плиті.

Певно, доглядальниця…

Жінка простягнула шаль, але Сибіль усміхнулася й жестом відмовилася.

Раптом кран запрацював, оглушливо загудівши, і гомін умить стих – усі прикипіли поглядами до Рони.

Чоловік у бежевому плащі, – судячи з усього, керівник операції з підняття судна – давав розпорядження.

Оператор CNN фільмував.

Сибіль Ширдон видавалася спокійною і розслабленою, однак її й без того іскристі очі заблищали, коли із сумних вод річки виринув закутий у ланцюги корпус корабля. Він був немов велетенський кит у тенетах, що, налягаючи всією масою, борсається в останній спробі визволитися від кривдників.

Ланцюги скреготіли під непомірною вагою. Долинув запах мокрої деревини й річкової твані.

Доглядальниця, стоячи за кілька метрів від фотеля старої пані, занепокоєно спостерігала за емоціями на обличчі ввіреної під її опіку жінки.

– Стоп! – вигукнув чоловік у формі кранівника, піднявши руки. – Поворот на 180 градусів!

Фотограф «Ньюсвіку» активізувався: фоткав рештки судна так, щоб Сибіль Ширдон була на першому плані.

За декілька хвилин обліплене намулом судно, з якого скрапувала на причал вода, зависло в повітрі. Кран поволі опустив вантаж на масивні дерев’яні палі, і вивільнені ланцюги забряжчали. Мотор стих, запала тиша. Піднятий із дна корабель виглядав велично.

Сем пильнував реакцію старенької пані, яка мовчки дивилася на величезний каркас на причалі: вочевидь, видовище її схвилювало.

Журналіст підійшов до Сибіль і присів навпочіпки, щоб бути на її рівні.

– Упізнаєте корабель, пані Ширдон? – запитав він.

Вона всміхнулася, не відводячи очей від решток судна на причалі, і злегка кивнула.

Сем здогадався, що її заполонили тисячі спогадів, тисячі думок. У його голові роїлося достобіса запитань, але він боявся виявити неповагу до її емоцій і вкрасти цю, вочевидь, украй важливу для неї мить.

Він чекав довгих кілька хвилин, перш ніж порушити мовчанку:

– Отже, тут почалася ваша кар’єра співачки.

Сибіль Ширдон знову всміхнулася і заперечила:

– Ні, я б так не сказала!

– Хіба не тут ви давали перші концерти?

Вона похитала головою.

– Ні, але тут перевернулося моє життя.

Доглядальниця не зводила із Сема очей: здавалося, один хибний крок із його боку – і вона накинеться. Фотограф невтомно клацав фотоапаратом.

– Можете розповісти детальніше?

– То було на початку 1960-х років. А точніше, у… 1964-му. Я працювала на цьому кораблі – кораблі-ресторані, де був піано-бар і ввечері проводилися концерти. Я керувала командою працівників на борту, але в мене нічого не виходило. Проте без цього провального досвіду моє життя ніколи б не склалося так, як склалося.

Вона закашлялася. Кашель кепський. Сем не стримався й стурбовано позирнув на доглядальницю, та, зустрівшись із нею поглядом, одразу пошкодував: вона виструнчилася, і Сем зрозумів, що мимоволі нагадав про її місію.

Аж тут до Сибіль Ширдон підійшов керівник операції з підняття корабля в забризканому мулом бежевому плащі.

– Пані, – сказав він, – хлопці зійдуть на борт корабля. Звісно, ми не можемо запропонувати вам до них приєднатися: ви ж розумієте, якісь елементи можуть обвалитися…

– Так, розумію.

– Але ми будемо знімати відео і потім покажемо вам запис, якщо хочете.