Марк Леві - Закоханий привид

– Що я не випаду з вікна.

– Як дивно… А що ще?

– Нічого особливого. Щось про те, що він трохи забагато опікав мене в дитинстві…

– Трохи? Батько носився з тобою, як з писаною торбою, оберігав від усього на світі. Скільки разів я бачила, як дорогою до школи з тебе сім потів сходило! Але що поробиш? Він був лікарем і бачив епідемічні загрози повсюди. А про мене він з тобою взагалі не говорив?

– Мамо, то була галюцинація, а не світська бесіда.

– Про таке ніколи не знаєш напевно. Я також часом бачила його уві сні, після того як…

– Ти з ним розмовляла? І справді його бачила? – перервав її Тома, пожвавившись.

– Так, бачила, кажу ж тобі. І так, він зі мною розмовляв.

– А що він сказав тобі?

– Перепрошував, от тільки його вибачення не мали значення. Вечорами, коли він приходив до мене, я була трохи під кайфом, тому й не зізнавалася тобі. Батько в доброму здоров’ї?

– Такий, як і завжди… Але відповідати на твої питання – абсурд.

– Ти зрадів зустрічі з ним?

– Не впевнений. Ні.

– Шкода. Не кожному випадає така нагода.

– Я б чудово міг без цього обійтися, якщо вже тобі так цікаво. Зрештою, я на такому не знаюся. Може, якби я не накурився, то і зміг би отримати задоволення від зустрічі.

– Маю геніальну ідею! Повертайся до мене ввечері після концерту, ми спробуємо відтворити твій досвід. Я б дещо хотіла йому повідомити. Ти станеш моїм посланцем, – вона по-змовницьки підморгнула.

Тома глибоко зітхнув.

– Мати запрошує мене покурити з нею, щоб я передав її повідомлення привиду свого померлого батька. І ти ще питаєш, де припустилася помилки в моєму вихованні?

– А було б краще, якби я запропонувала тобі партію в бридж чи майстер-клас із макраме? Іди спати, у тебе завтра концерт, поговоримо про це іншим разом. Ми маємо право зайти привітати тебе після виступу чи це також завдасть тобі дискомфорту?

Тома поцілував матір у чоло і пішов.

Залишаючи її дім, він почувався трохи дивно, а тому вирішив повернутися автівкою. Чоловік дійшов до стоянки таксі, міркуючи дорогою, чи не варто зателефонувати Софі. Він як ніколи потребував її присутності, жадав розмови з людиною, яка б також вважала пережиту ним ситуацію ненормальною, яка б могла подарувати трохи співчуття. Але відмовився від такої думки, щоб Софі не вважала його божевільним.

Тома мешкав у двокімнатній квартирі на п’ятому – горішньому – поверсі. Довгий підйом пішки поставив його на ноги, і чоловік віднайшов рівновагу. Здавалося, тіло нарешті звільнилося від наркотика, що невимовно втішало молодика.

Перш ніж піти спати, він роззирнувся, підійшов до вікна, прилаштованого під самісіньким дахом будинку, і з усмішкою на вустах звернув погляд до неба.

– Якби ти тільки дізнався, що я пережив сьогодні ввечері, то першим би розсміявся. Я ледве не знепритомнів від страху, але було дуже приємно бачити тебе, тату, хай навіть у химерному сні.

Привид Реймона зачекав, доки Тома заснув, а тоді вмостився в узніжжі його ліжка. Він також усміхався, дивлячись на сина.

5 Травень1968 року – період масштабної студентської революції й загальнонаціональних протестів, спрямованих проти суспільства споживацтва і старого ладу. Йшлося не стільки про реформи в системі освіти чи економіці, скільки про зміни моральних звичаїв. Протестувальники виступали за смак до насолоди, індивідуалізм, свободу й лібертаріанство. Одне з ключових гасел – «Забороняти заборонено!».

Гамір глядацької зали долинав аж до куліс. У кожному, хто чув його, наростав страх, неначе здійнята вітром хвиля. Оркестр ключем вишикувався в коридорі, що вів до сцени. Згасло світло, і музиканти пішли займати свої місця. Вони налаштовували інструменти в радісній какофонії, яка заспокоїла публіку. Потім настала черга з’явитися піаністу. Колетт вигукнула «Браво!», посиливши оплески глядачів. Диригент підійшов до пюпітра й привітав Тома, який піднявся зі свого стільця й привітався у відповідь. Марсель стояв за пультом керування, тому «Стейнвей» виблискував у практично небесному світлі.

Помах палички – і Тома наповнив легені повітрям, підняв п’ястки й зіграв восьмитактовий вступ – низку повільних акордів, подібних до бемкання дзвонів. Потім його пальці торкнулися клавіш зі слонової кістки, вивільняючи бурхливий потік вісімок. Невдовзі до нього м’яко приєдналися скрипки, тужливий спів яких нагадав про зимові вітри, що мчать крізь степ.