Марк Леві - Закоханий привид

Він міг би зателефонувати давньому другові, запропонувати йому повечеряти в ресторані, але Серж щойно розійшовся з коханою, і сама тільки думка про розмову з ним виснажувала Тома. Ідеальним би було товариство Філіппа, але той знімав рекламне відео десь між Польщею та Угорщиною. Неподалік розташувалася галерея Франсуа. Тома міг би дійти туди пішки, але пригадав, що минулого тижня вирішив провести репетицію замість того, щоб прийти на відкриття виставки друга, а Франсуа – істота злопам’ятна. Софі не відповіла на його останні повідомлення. Мабуть, знову вирішила покласти край їхнім епізодичним й епістолярним стосункам – і більше не пускає до свого ліжка, коли йому так бракує тепла. Або ж вона зустріла когось іншого. Однак це також ненадовго. Одного вечора сама зателефонує.

Проминаючи ресторан «Ля Лоррен», Тома зупинив погляд на парі за столиком. Милуватися площею Терн із таким зачудуванням можуть тільки туристи або ж коханці, у яких щойно почався цукерково-букетний період. Тома перейшов через дорогу і рушив до квіткового ринку, що облямовував круглу площу. Він узяв надзвичайно ароматні фрезії та жасмин, бо мати найбільше любила білі квіти.

Тримаючи в руках величезний букет, піаніст заскочив у 43-й автобус і вмостився біля вікна. Тротуарами бігли перехожі. Коли світлофор загорівся червоним, автобус зупинився, і біля нього з’явилась елегантна дівчина на велосипеді. Вона притиснула долоню до шибки, щоб не ставити ноги на землю, й усміхнулася Тома. Автобус поїхав далі, а Тома озирнувся й побачив, як незнайомка зникає в транспортному потоці вулиці Монсо.

Раптом у пам’яті зринув спогад. Тоді Тома щойно виповнилося двадцять років, він супроводжував батька на відкриття виставки данського художника. Виходячи з музею Жакмар-Андре2, він задивився на жінку, яка крокувала їм назустріч бульваром Осман. Вона проминула їх, а тоді рушила далі. Те, що жінка й Тома перезирнулися, не лишилося поза увагою батька, який одразу ж узявся пояснювати, що вулиця – невичерпне джерело зустрічей; місце, де можливо все. Мовляв, скільки дурнів прагнуть спокусити дівчат у барах, намагаючись вести нерозбірливі розмови в гаморі клубів чи модних ресторанів. У душі Реймон був справжнім донжуаном і повною протилежністю свого сина, сором’язливість якого не раз висміювали друзі під час спільних прогулянок.

Тома вийшов на зупинці «Осман-Міроменіль» і попрямував до вулиці Треяр. Він зайшов у під’їзд і натиснув на кнопку дзвінка квартири на п’ятому поверсі.

– Ти без ключів? – здивувалася Жанна, відчиняючи йому в самому халаті.

– Я їх повернув тобі понад десять років тому.

– От щоб хоч матері добре слово сказав. А ці квіти для мене чи в тебе романтична вечеря?

– У холодильнику є щось смачне? – поцікавився Тома, прослизаючи до передпокою.

– Тоді вони для мене, – відказала Жанна, забираючи букет, і додала дорогою на кухню: – Який потужний аромат!

– Могла б просто подякувати, – гмикнув Тома.

– Не чекай на подяку від жінки, коли даруєш їй квіти. Краще подивися, з якою турботою вона ставитиме їх у вазу. Хіба батько тебе не навчив?

Тома відчинив дверцята холодильника й озирнувся до матері:

– Можна взяти тарілку шинки?

– Ох, ти просто геній романтичних розмов, любий. На щастя, сьогодні вечеряєш на самоті. Я маю на увазі зовсім сам, тому що в мене плани, і я не збираюся їх змінювати. Але я рада тебе бачити, лишайся, скільки забажаєш. Можеш навіть тут заночувати, якщо хочеш.

Тома поставив тарілку на стіл і обійняв матір.

– Щось не так? – ніжно запитав він.

– Ти зараз мене задушиш, а ще мені лоскотно, – весело відповіла жінка, звільняючись із його обіймів. – А що непокоїть тебе?

Жанна стала навшпиньки і зняла вазу з полиці.

– Ти хвилюєшся через концерт? Ми вчинимо як завжди. Щоб не додавати тобі страху, я вдам, ніби не прийду. І, як добра мати невдячного сина, який не забронював мені місця в першому ряду, розчинюся в глибині зали.

Утомленим, але водночас змовницьким жестом Тома витягнув з кишені два квитки.

– Один для тебе, а інший – для Колетт. Але попроси її не аплодувати після кожної частини, це збиває з пантелику.

– Зроблю все, що мені до снаги, – пообіцяла Жанна.

Мати забрала квитки й заховала їх під халат.

– Ти так і не сказав, чим я завдячую такому розмаїттю квітів. Букет неймовірний! – мовила вона, нарешті його прилаштувавши. – Але аромат надто сильний, тому я не ставитиму його в спальні. Не ображайся.