Марк Леві - Закоханий привид

– Сьогодні минає п’ять років, відколи тато залишив нас. Я не знав, чи ти про це згадаєш, але подумав, що краще прийти до тебе…

– Синку, це тебе він залишив п’ять років тому. Від мене він пішов значно раніше, тому всі ці роковини дуже мало важать для мене.

– Тобі вже варто переодягнутися, – запропонував Тома. – Не знаю, які там у тебе «плани», але час спливає.

– Якщо тобі нудно розмовляти зі мною, іди вечеряй на кухню, – мовила Жанна і вийшла.

Тома дивився, як мати зникає в коридорі квартири в стилі Осман3, де він виріс. Чоловік накинувся на тарілку з шинкою і скористався миттю самотності, щоб перевірити повідомлення. Філіпп розповідав, що нового на зйомках, скаржився на сніг і на проблеми з командою, яка не знала жодного слова ні французькою, ні англійською. Проте Варшава чарівна, а полячки – ще кращі. Тома й не думав сперечатися: минулого року його запросив виступити польський оркестр філармонії. У піаніста лишилися найкращі спогади про той концерт (а ось про готель – трохи гірші). Він любив їздити в турне, адже це була нагода побувати в усьому світі й познайомитися з музикантами з різних країн. Однак кар’єра соліста мала свої наслідки для особистого життя. Якось у нього був пристрасний роман зі скрипалькою із Сицилії Анною, з якою він познайомився два роки тому під час італійського турне. За півроку їм вдалося насолодитися грудневими вихідними в Берліні завдяки Шостаковичу, вечором березневого четверга в Мілані, де їх поєднав Бах, травневою п’ятницею у Стокгольмі в ритмі фуги Брамса, чий фортепіанний концерт № 1 ре-мінор, огорнувши коханців уночі, навіки став «їхньою» музикою. Кохання під концерт Брамса, коли ви піаніст і скрипалька, – джерело несподіваних див. Червень їх розлучив, липень віддалив іще більше, у вересні Ґріґ зробив усе можливе, щоб наново розпалити їхнє полум’я, дарма що то було у Відні… Їхнє кохання згасло в Мадриді на початку зими. Відтоді Тома ніколи не вдавалося виконати перший концерт Брамса, не вислухавши зауваження диригента щодо надмірно особистісної інтерпретації адажіо.

– Ти залишаєшся? – запитала мати вже біля дверей.

Тома підвівся й поставив тарілку в раковину.

– Постав, я сама. Мені подобається мити посуд, коли ти йдеш. Так виникає відчуття, ніби ти досі тут мешкаєш.

– Я повертаюся додому, – відповів він. – Мені потрібно поспати, щоб бути у формі завтра.

– Я щось наплутала чи ти посадив нас у восьмому ряду?

– Це найкращі місця.

– Такі, на яких ти точно мене не побачиш, так?

– Ти чудово знаєш чому.

– Один-єдиний раз за все життя тобі здалося, ніби ти прочитав у моєму погляді невдоволення твоїм виконанням. Тобі було шістнадцять, і ти ще навчався в консерваторії. Може, час уже це забути за терміном давності?

– Мені не здалося, я це побачив. І через тебе зазнав невдачі на конкурсі.

– Або мої очі й справді не брехали, і ти почав фальшивити на тому конкурсі з найперших нот. Наскільки мені відомо, відтоді ти вдосконалив свою майстерність.

– Ти ж знаєш, як кажуть: дорослий – це дитина з боргами.

– Отже, ти довіку будеш моїм боржником, синку. А поки можеш лишатися тут, скільки забажаєш.

– У тебе ніде не залежалася пачка цигарок?

– Я гадала, що ти більше не палиш.

– Саме тому в мене й немає цигарок.

– Пошукай у старому батьковому столі. Колетт користується нашими суботніми вечерями, щоб крадькома покурити. У її віці це жалюгідно. Тому вона «забуває» свою пачку у, здається, правій шухляді, іноді в лівій, щоб надати пікантності наступному візиту. Ти нічого не сказав про мій одяг. Як гадаєш, я досі приваблива?

Тома поглянув на вузьку чорну спідницю й білу блузку, в які вбралася мати. Здається, час не мав влади ні над її фігурою, ні над її елегантністю, ні над її любов’ю до епатажу.

– Усе залежить від віку твого залицяльника, – безтурботно відповів Тома.

– От хамло! – вигукнула вона з награною люттю. – Я це пригадаю, коли тобі знадобляться мої поради. Ну все, я побігла, а то точно спізнюся. Дивись не помри від веселощів.

Наспівуючи, вона подалася геть, чудово знаючи, що це надзвичайно дратує сина. Тома пішов до кабінету й покопирсався в обох шухлядах. Нарешті знайшов пачку під блокнотом і, відкривши її, дуже здивувався: замість тютюнових цигарок там лежали шість майстерно скручених косяків.

Тома курив траву тільки раз. Ще коли він входив у підлітковий вік, батько замучив його розмовами про руйнівний вплив наркотиків на юний мозок. Озброївшись фотографіями та статтями, старий надав беззаперечні докази того, що споживання наркотичних речовин могло назавжди пошкодити нервову систему і знищити всі його надії стати концертантом. Наполегливість батька-хірурга не минула без наслідків. Переступ є частиною життєвої науки – і, звісно, Тома наважився ризикнути. Один раз. На вихідних у Нормандії. Він дочекався другого вечора, щоб порушити заборону, переконавшись перед тим, що ті, хто курив напередодні, не страждають на нейрорухові розлади. Щоб перевірити це, він ставив на Сержеві й Франсуа досліди: змусив їх витримати естафету, побігати зі зв’язаними ногами, пограти в більбоке4 і в дартс. Друзі помстилися під час його бойового хрещення, трохи збільшивши дозу. Майже всю ніч Тома з блаженною усмішкою милувався, як корови вили собі гніздо між двома балками помешкання, де він відпочивав.